Стилістична спроможність прикметників

Стилістика української мови

Стилістична спроможність прикметників

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, всіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому і будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках) або ознаки динамічні, змінювані в часі (у дієприкметниках), пор.: біле волосся і побіліле волосся.

Прикметники – це різновид повнозначних

слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у “звичайному” (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб’єкт, об’єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах
(однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників – відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних – незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга – книжний, озеро – озерний, радість – радісний, синь – синій, Марія – Маріїн, канікули – канікулярний.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони:

– створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна-земля розлягається навкруги (О. Гончар);

– вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце – кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звичайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, просвітлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко).

Відносні прикметники мінеральні добрива, мовний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказують одночасно і на якість, і на зв’язок з предметом, від якого вони утворилися (мінеральний від мінерал), але у сполученні слів надзвичайний і повноважний посол прикметник надзвичайний походить від прикметника звичайний -, повноважний має форми більш поважний, повноважніший.

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталився на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна, бузина чорна.

Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні.

Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам’ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість.

У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляються такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне.

Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культури працівників усіх сфер розумової діяльності, особливо науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись:

– прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-, над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки);

– слова із суфіксами – єн-, – енн-, – езн-, – анн – та ін.: довершений, здоровенний, величезний, старанний, незрівнянний;

– різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний., народнопоетичний, вищепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадцятиповерховий.

Це свідчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального) мислення мовців.

Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Майже всі прикметники в українській мові повні, кожному з них властиве певне закінчення: – ий, – а, – е, – і; – ій, – я, – є, – ї: голубий, голуба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін.

Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників – повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений – зеленая – зеленеє – зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву минувшину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії! Найкращі в світі й найсвятії! (Т. Шевченко); Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не вимовила слова, Ви щасливі, високії зорі… У серці моїм переможнії співи лунають (Леся Українка) або: Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує (І. Франко).

Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі прикметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткі прикметники вживаються:

– із синтаксично означальною функцією: За ворітьми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. творчість);

– із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку… (М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість).

Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот – поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко).

Отже, прикметники – це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.




Стилістична спроможність прикметників