Стилістичні функції засобів словотвору

Стилістика української мови

Стилістичні функції засобів словотвору

Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної

експресивності, емоційності, пор.: дід – дідусь – дідуньо – дідусько – дідисько – дідище – дідуган; білий – біліший – пребілий – біленький – білесенький – біловастий – білявий – найбіліший.

Функції словотвірних засобів мовних одиниць практично реалізуються у мовленні всіх носіїв конкретної мови, отже, і тих, хто не обізнаний з мовознавчою теорією, а в її межах і з теорією словотвору.

Словотвірний афікс – це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне,

бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня – пісняр, будова – перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне слово в похідне. Індивідуальність, своєрідність афіксного оформлення слів залежить від їх частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою неповторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси – анн-, – енн-, інн – належать до суфіксів віддієслівних іменників (кохання, бажання, зіставлення, горіння). Такі іменники, будучи семантично спорідненими із близькозвучними дієсловами (кохати, бажати, зіставляти, горіти), характерні здебільшого (крім кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно-ділового й наукового, позначають опредмечену дію і належать до продуктивних мовних одиниць.

Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей – його лексичного й граматичних значень. Словотвірні афікси – це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лексичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів: рука – руці – ручка – заручений; мова – розмова – мовний – розмовляти – замовляти – промовляти та ін. Просте повнозначне слово може мати в своїй основі (в частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше п’яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-до-з – вол-ен-іш-ий.

Окрема проблема в теорії і практиці словотвору – це переважаюча належність лексем із певним словотвірним афіксом до стилю мови. Помітно усталеної закономірності у цьому немає, бо тільки зовсім обмежена кількість суфіксів ні за яких умов не може використовуватись у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад, слова із суфіксом (суфіксами) суб’єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічно-наукового підстилю (жанру). Натомість суфіксальні слова з виразною об’єктивно-суб’єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні й функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо.

Українська мова має дуже розгалужену систему словотвірних засобів, особливо суфіксальних. їх семантичні можливості і стилістичні функції незліченні. Кожен окремий словотвірний афікс – суфікс чи афікс – префікс – це семантично й стилістично неповторна, суто індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути компенсована й замінена жодним іншим афіксом, бо кожен із них виконує в структурі слова свою функцію. Наприклад, суфікс – еньк – комунікативно зорієнтований на вираження словом додаткового значення зменшеності або пестливості, голубливості (річенька), тоді як із суфіксом – ищ – нерідко пов’язана експресія, емоційність чогось або позитивного (веселище, видовище, переможище), або негативного {дідище). Група слів із цим суфіксом може сприйматися і нейтрально: становище, пристанище, прізвище та ін.

Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (море – моряк, дід – прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг – сніжок, старий – престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий – напівсемантичним, бо, наприклад, слова автор і співавтор, друг – недруг, школа – школяр, учитель – учителька семантично різні, а писати – написати, ліс – лісок – об’єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-значеннєвим відтінком. Словотвірна основа в обох випадках лексико – семантична, семантична: до уваги беруть лексичне значення слів і властиву їм експресію (виражальну спроможність і функціональну зорієнтованість), які привносяться суфіксом (суфіксами) чи префіксом (префіксами) до кореневої частини слова. Залежно від суфікса чи префікса повнозначне слово набуває такої стилетвірної якості, яка також визначає і його належність до певного стилю мови.

Стилістичну диференціацію засобів словотвору (передусім суфіксів) у мовознавстві вже осмислено й визначено досить повно. Це засвідчується як навчальною літературою з проблем словотвору (І. Чередниченко, А. Коваль, О. Пономарів та ін.), так і низкою спеціальних досліджень, статей (І. Ковалик, Н. Клименко, В. Греіцук, К. Городенська, В. Горпинич, З. Сікорська та ін.).




Стилістичні функції засобів словотвору