Стилістичні особливості категорії числа іменників

Стилістика української мови

Стилістичні особливості категорії числа іменників

Однією із словозмінних морфологічних (граматичних) категорій, яка містить у собі вказівку на кількість осіб, предметів, явищ, позначуваних іменниками, є категорія числа.

Категорія числа іменників має здебільшого дві форми вияву – однину й множинну. їх стилістична сутність майже адекватна, пор.: Навчаю учня і Навчаю учнів. Ці речення розрізняються своїм змістом і морфологічно. Йдеться про навчальні зусилля суб’єкта, які зорієнтовані тільки на одного

об’єкта, особу (учня – одн.) і на двох, кількох чи багатьох об’єктів (учнів – множ.), тому й стилістика обох речень неоднакова: сприймання мовцем змісту сказаного в обох реченнях пов’язане з його ставленням до кількісного вияву об’єкта тієї самої дії.

Стилістична місткість категорії числа найочевидніша тоді, коли слова вживаються переважно або тільки в однині (читання, мислення, запровадження, вдосконалення, орієнтація, м’ясо, сміх та ін.), або тільки в множині. До іменників із значенням

множності, множинності найчастіше належать такі іменники:

– назви предметів одиничних, парних або таких, які утворилися з кількох частин: вила, ворота, ночви, сани, терези, граблі, ноші, посилки, лапки, кліщі, панталони, сіни, шахи, в’язи, баки та ін.;

– іменники, лексичне значення яких матеріально-речовинне: вершки, дріжджі, прянощі, висівки тощо;

– назви тих реалій, які мають значення збірності і вказують на сукупність предметів: гроші, надра, фінанси, копалини, джунглі, хащі та ін.;

– найменування дій, процесів: заходеньки, походеньки, витребеньки, дебати, відвідини, жмурки, пересміхи, хвастощі, пустощі, гульбища тощо;

– найменування певних відрізків часу, свят, обрядів: сутінки, канікули, іменини, роковини, заручини, входини, вхідчини, жнива, обжинки і т. ін.;

– найменування почуттів, емоцій, станів: радощі, гордощі, жалощі, веселощі, мудрощі, прикрощі тощо;

– власні назви, що мають лише форму множини: Прилуки, Суми, Афіни, Альпи, Карпати, Гімалаї та ін.

Деякі з цих іменників з певною видозміною в семантиці й емоційному забарвленні можуть уживатись і у формах однини: Ця кадра неперспективна (в розмовно-побутовому мовленні – із зниженим, іронічним відтінком). Іноді “стилістична” множина може замінювати собою граматичну однину: Лежали битих м’яс копиці (І. Котляревський); Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко).

Такі іменники, як сіль, сталь, дим, масло, вода, глина, кукурудза, гречка, пшениця, крейда, світ і под., уживаються в множині тоді, коли ними потрібно позначати різні види, гатунки того, що виражається одниною: мінеральні води, солі мікроелементів, різні жири, напр.: На той год ми хочем знов їхати куди-небудь на води (Леся Українка); Він вже пив валер’янку, нюхав солі – нічого не допомогло (Ю. Смолич); Стоять сухі кукурудзи… (М. Вінграновський); Менше вживати жирів – це для здоров’я (З газети).

У художньому і розмовному стилях вживаються іменники в обох числах: Гладжу рукою соболину шерсть ячменів (М. Коцюбинський); О, земле юрб і добр, о, земле сил і дій!.. (М. Бажан); Є любов до сестри, і до матері, і до дружини, Є багато любовей (В. Сосюра). Однинна форма іменника може вказувати на збірність чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю: Багацько трупа там палилось (І. Котляревський); У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір (Л. Глібов).

Множинної форми можуть набувати й власні однині назви, чим завжди привноситься у мовлення значеннєво-стилістичний відтінок узагальненості, легкої іронії чи й недоброзичливого ставлення до особи, явища: Семени, Івани, Надівайте жупани (Т. Шевченко); дві Ганни, три Оксани; чотири Петренки; Ви…побачили усякого начиння по тих Італіях (Леся Українка); Щоб більше не з’являлись ні гітлери, ні Сталіни (З газети).

Однині іменники типу шляхта, братія, мишва, маючи значення збірності, здебільшого тільки своєю семантикою надають висловленому негативної оцінки, зневаги, сарказму тощо: Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла (Т. Шевченко); А братія мовчить собі, Витріщивши очі (Т. Шевченко); Задумала мишва вчинить велике діло (Л. Глібов).

Окреме явище становлять випадки числової неузгодженості присудка в реченні з підметом, що нерідко стилістично відображає давню традицію (характерну для українців) шанобливого ставлення до своїх батьків, родичів, старших за віком друзів, товаришів і т. ін.: Встали мати, встали й татко, Де ластовенятко? (П. Тичина); Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський).

У художніх текстах, у яких відображається минуле, можна натрапити й на числові форми колишньої двоїни, які в наш час перебувають поза межами сучасної літературності, нормативності: дві колесі, дві яйці, дві руці, три відрі та ін.; Перед хатою стоять дві грушці (В. Стефаник).

Отже, категорія числа іменників вагома також і стилістично, бо нею суттєво розгортаються виражальні можливості іменників у їх числовій формі.




Стилістичні особливості категорії числа іменників