Стилістика узагальнено-особових речень

Стилістика української мови

Стилістика узагальнено-особових речень

Односкладні узагальнено-особові речення найчастіше вживають у розмовно-побутовому, художньому і, менш часто, в публіцистичному стилях мови. Майже зовсім не характерні вони для офіційно-ділового стилю мови в його писемному вияві (формі).

Узагальнено-особові речення – це такі односкладні конструкції, в яких дія (стан) сприймається узагальнено, як така, що за певних умов може стосуватись будь-якої особи, кожного. Головний член в узагальнено-особових односкладних

реченнях виражається дієсловом у формі 2-ї особи (зрідка – іншими особовими формами): Вчись не до старості, а до смерті; Працюватимеш вволю – матимеш долю; Давніх друзів не забувають (Нар. творчість).

Стилістична своєрідність узагальнено-особових речень також полягає в тому, що вони, як правило, виступають структурами мовлення афористичного, тобто мовлення узагальненого і водночас образного. Це здебільшого прислів’я, приказки, загадки, влучні вислови, зміст яких втілює в собі народну мудрість, найрізноманітніші узагальнені думки, сентенції, повчання. Ступінь узагальнення дійової особи, її

неконкретності буває неоднаковим. Найчастіше виконувати дію може кожен, будь-хто: Шануй учителя як родителя; Сім раз відмірте, один раз відріжте; Друзів пізнають у біді. Все це власне узагальнені речення. їх своєрідним різновидом є часткові узагальнено-особові конструкції: Тільки й зазнав я того щастя, як був малим хлопцем. Що було набігаєшся з хлопцями по тих горах, по тих долинах!… Що було накупаєшся в Росі, налазишся по тих скелях високих… (І. Нечуй-Левицький). Вдаючись до форми 2-ї особи, оповідач ніби сам себе усуває від названих дій, вчинків, чим акцентує на тому, що вони типові й для інших. Ідеться не про враження співрозмовника, а про враження особисті, про почуттєвий стан оповідача. Особисте, як зазначає О. Пєшковський, поєднується “із загальним, суб’єктивне з об’єктивним. І чим інтимніше яке-небудь переживання, тим охочіше він зодягає його у форму узагальнення, переносячи це переживання ніби на всіх…”.

Стилістично близькі до щойно розглянутих узагальнено-особових структур речення, які формально мають у своєму складі “підмет” – займенник ти, ми або ви і узгоджене з ним дієслово: Другим ми. часто пророкуємо, Як знахарі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм, циганок (І. Котляревський); Що тут вдієш, коли, ти йому допомагаєш, а він не розуміє цього. Сказане в обох реченнях стосується не конкретного ми або ти, а будь-кого, передусім самого мовця. Це своєрідна збірна множинність, бо той, хто висловлюється, об’єднує себе з іншими якоюсь спільною дією.

Отже, семантико – синтаксична і, внаслідок цього, стилістична своєрідність односкладних узагальнено-особових речень виразно своєрідна й неповторна за виконуваною комунікативною функцією. Це переважно конструкції емоційні, образні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Стилістика узагальнено-особових речень - Довідник з української мови


Стилістика узагальнено-особових речень