Стилістика в системі розділів науки про мову – Стилістика як лінгвістичне вчення

Стилістика української мови

Стилістика в системі розділів науки про мову

Поступове й дедалі грунтовніше вивчення багатьох мов, їх основних структурних компонентів, усіх одиниць мови від античних часів спричинилось до того, що вже у 20-ті роки XIX ст. сформувалась окрема самостійна галузь знань – наука про мову (мовознавство, лінгвістика).

Мовознавство, або лінгвістика (лат. lingua – мова), – одна з гуманітарних галузей знань, об’єктом якої є мова в повному обсязі її властивостей, функцій усіх мовних одиниць.

Мовознавство,

як відомо, поділяється на галузі (розділи), в кожній з яких вивчаються мовні явища переважно якогось одного рівня мови – або фонеми, або морфеми, або семантика слів, або властиві словам визначальні граматичні ознаки та ін. Так поступово сформувалась теорія і практика всіх розділів науки про мову. До найважливіших з-поміж них належать:

1) фонетика – вчення про звуковий склад мови, про творення і вимову звуків мовними органами людини, про чергування, змінювання звуків;

2) фонологія – галузь знань

про фонеми, тобто про основні звуки мови; про смислорозрізшовальну і форморозрізнювальну функцію фонем, їх змінюваність за типових умов використання в усному мовленні;

3) орфоепія – вчення про вимову окремих звуків і усталену в мові вимову найрізноманітніших звукосполучень;

4) акцентологія – теорія і практика наголошування слів;

5) лексикологія – загальне і водночас всебічне вчення про лексику (словниковий склад) мови. Підрозділами цього розділу є:

А) семасіологія – вчення про семантику (лексичне значення) слів;

6) термінологія – галузь лексикологічних знань про терміни, тобто про слова і сполучення слів, які за небагатьма винятками однозначні;

В) фоно мастика – підрозділ лексикології, в якому досліджуються власні назви (прізвища, імена, імена по батькові, прізвиська, клички тварин, географічні назви та ін.), їх функціонування й розвиток;

Г) етимологія – вчення про походження й первісне значення мовних одиниць, переважно слів;

6) лексикографія – теорія і практика укладання словників;

7) фразеологія – вчення про фразеологічну систему мови, про фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, “крилаті слова”, прислів’я, приказки;

8) фразеографія – увесь комплекс знань, які стосуються укладання фразеологічних словників;

9) граматика – вчення про граматичну будову мови, про систему морфем, морфологічні і синтаксичні категорії, значення й форми слів, речень;

10) стилістика – вчення про функціонування і використання мови.

Нерідко виокремлюють такий розділ науки про мову, як культура мови і культура мовлення – вчення про способи і засоби формування найбільших спроможностей і вмінь окремої людини і всього народу в користуванні мовою. Однак цю теорію й практику доцільніше розглядати в стилістиці.

У науці про ті мови, які вже сформувались як літературні (їх у світі майже 350), тобто про мови, які закріпились на письмі, вже виокремились і такі розділи:

1) графіка – вчення про літери (букви) алфавіту і про діакритичні знаки (надрядкові, підрядкові і середньо-рядкові). У деяких мовах, наприклад у китайській, письмо докорінно інше, ніж у мовах індоєвропейських. Китайське письмо – ієрогліфічне: майже кожен його знак (ієрогліф) виражає певне поняття, не відображає звукового складу слова (значення ієрогліфів подібне до значення цифрових знаків);

2) орфографія – вчення про історично сформовану й усталену систему правил написання слів разом, через дефіс, з великої і малої літери та ін.;

3) пунктуація – теорія і практика вживання розділових знаків.

Унаслідок вивчення багатьох мов, серед них і української, сформувались і деякі інші галузі знань про мову. Наприклад, походження української мови, її багатовіковий розвиток розглядається в такому розділі науки, як історія української мови; вся система знань про найдавніший стан сучасної української літературної мови має такі назви, як історична фонетика української мови, історична граматика й лексика української мови.

Специфічні (водночас і не літературні) особливості українського усного мовлення тих верств населення (переважно не досить освічених, писемно не зовсім грамотних чи й неграмотних), які найчастіше проживають у селах, розглядаються в українській діалектології – вченні про місцеві, регіональні українські говори та їх мовні особливості, тобто про діалектизми.

Для стилістики своєрідно важливі всі мовні одиниці, але особливо вагомі для неї явища лексичні й морфолого-синтаксичні, бо саме вони безмежно різнофункціональні, отож і стилістично продуктивні, комунікативно найсуттєвіші.




Стилістика в системі розділів науки про мову – Стилістика як лінгвістичне вчення