Страхова медицина

Страхова медицина – форма соціального страхування, яка передбачає покриття витрат громадян на отримання медичних послуг за рахунок спеціальних страхових фондів, створених у добровільному або обов’язковому порядку. Джерелом таких витрат є кошти державного бюджету, внески найманих працівників і підприємців, а у кінцевому підсумку – праця найманих працівників. Так, у Швеції використовуються всі три джерела фінансування С. м., а 2002 на охорону здоров’я витрачено 17 млрд дол. (8% ВВП) (див. Соціальне страхування). В Канаді використовується

система ощадних рахунків С. м., причому держава може покривати ці витрати частково або повністю залежно від стану здоров’я людини, віку і рівня її доходів. Завдяки використанню цієї системи витрати на медичне обслуговування скорочуються до 20%. Загалом С. м. наприкінці 90-х XX ст. фінансувалася всіма жителями цієї країни через систему оподаткування. Так, щорічний внесок кожного громадянина в систему охорони здоров’я становив 2500 дол. Проте, згідно з Законом про охорону здоров’я, безоплатне медичне
обслуговування поширюється лише на застраховані види таких послуг, чимало громадян не охоплені таким страхуванням або охоплені частково. Приблизно таку ж суму на медичні витрати щорічно відраховує француз. На відміну від цього у США 2003 на одну сім’ю припадало 9 тис. дол. на медичне страхування, тому понад 40 млн американців взагалі не мають медичного страхування, а на лікування щороку витрачається 4600 дол. на кожного жителя країни. Якщо в Англії, Данії, Ірландії та деяких інших країнах фінансування охорони здоров’я здійснюється здебільшого за рахунок державного, передусім місцевого, бюджету, то в більшості інших розвинених країн воно грунтується на принципах соціального страхування.




Страхова медицина