Структура економічних законів

Структура економічних законів – комплекс стійких сутнісних і сталих зв’язків між різними сторонами та ланками одного економічного закону в межах окремих типів і видів економічних законів, а також між різними групами системи економічних законів у процесі їх розвитку. С. е. з. передусім залежить від специфіки кожного з семи основних груп таких законів (див. Критерії класифікації економічних законів), а в межах кожної з таких груп – окремих типів або різновидів економічних законів. Так, до першої групи законів, які виокремлюються залежно

від періоду їх дії, належать всезагальні, загальні, специфічні і стадійні та ступеневі. Своєю чергою, всезагальні економічні закони (зростання продуктивності праці, економії часу та ін.) з точки зору їх структури для даної групи є найпростішими, оскільки вони функціонують і розвиваються здебільшого в межах технологічного способу виробництва, а отже, відображають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і техніко-економічних відносин, а також закони в межах кожної
з цих сторін. Тому для них властиві такі типи зв’язків, як техніко-природничі (характеризують ставлення людини до природи в процесі праці), техніко-біологічні (характеризують взаємодію людини з технікою) та ін. (див. Типи економічних зв’язків). С. е. з. ускладнюється з переходом від всезагальних до загальних (діють у декількох суспільно-економічних формаціях) економічних законів, оскільки, крім законів розвитку технологічного способу виробництва, вони характеризують товарно-грошові відносини у взаємодії з різними способами товарного виробництва в межах простого і капіталістичного товарного виробництва. До таких законів належать закони попиту і пропозиції, закон вартості, закони грошового обігу. Так, щільний зв’язок закону вартості з еволюцією технологічного способу виробництва, передусім із законами останнього, виявляється, по-перше, в тому, що залежно від впровадження нової техніки та використання більш кваліфікованої робочої сили на підприємстві зростає продуктивність праці, скорочується необхідний робочий час, який формує суспільно необхідний робочий час або наближається до нього, а взаємодія між ними є особливістю дії закону вартості у сфері безпосереднього виробництва; по-друге, при цьому відбувається конкуренція між товаровиробниками, що є ще однією властивістю цього закону (див. Закон вартості) та ін. Найскладнішу структуру мають специфічні економічні закони (діють у межах однієї суспільно-економічної формації), оскільки вони базуються на дії всіх попередніх типів законів, а в механізмі їх розвитку і функціонування в діалектично знятому вигляді відтворюється дія всезагальних і загальних економічних законів. Найповніше це відбувається в дії основного економічного закону (див. Розвиток економічних законів). Крім того, структура специфічних законів пояснюється складністю суспільної форми (відносин економічної власності), яка є домінуючою стороною в механізмі взаємодії двох протилежних сторін специфічних законів у всіх сферах суспільного відтворення, а також зумовлена посиленням впливу суб’єктивних факторів (передусім державного регулювання) на механізм дії цих законів у сфері обміну та розподілу. Цим також пояснюється складніший механізм дії законів у сфері розподілу порівняно із законами сфери безпосереднього виробництва серед другої групи законів, тобто законів різних сфер суспільного відтворення. Структура специфічних законів ускладнюється внаслідок переходу однієї стадії розвитку економічної системи в більш розвинену. Так, механізм дії закону середнього прибутку стає значно складнішим на вищій стадії капіталізму, що зумовлено монополізацією економіки, утворенням монополістичного прибутку та дією закону монополізації. Крім того, структура специфічних економічних законів, як й інших груп, типів і видів законів, ускладнюється внаслідок одержавлення економіки, її інтернаціоналізації та глобалізації, а також переходу одних економічних систем в інші. Найпростішими за структурою є закони розвитку окремих елементів продуктивних сил, наприклад, техніки, форм і методів організації виробництва. Водночас такі закони стають складнішими, якщо вони стосуються робочої сили, людини-працівника і людини – власника. С. е. з. також визначається особливостями економічних зв’язків залежно від форм детермінізму (ймовірнісні, кореляційні та ін.); спрямованості (прямі і зворотні) тощо (див. Економічні зв’язки). Комплекс зв’язків між різними групами, типами і видами економічних законів формує систему економічних законів.




Структура економічних законів