ТЕМА 4. СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
§15. Завершення епохи Сталіна. Хрущовська “відлига”
2. Суспільно-політичне життя.
Радянські люди захистили свою батьківщину в боротьбі проти нацизму. Повертаючись до своїх зруйнованих домівок, вони сподівалися на добрі зміни. Як писав один із відомих дослідників культу особи Сталіна Д. Волкогонов, “вітер свободи, народного торжества, Перемоги, яка дісталася ціною мільйонних жертв, породжував невиразну надію. Люди хотіли жити краще…
Йосифа Сталіна, як і раніше, шанували, славили, підносили,
Відразу після закінчення війни, побоюючись ослаблення своєї влади, Сталін скерував зусилля на обмеження впливу військовиків на суспільно-політичне життя країни: К. Рокоссовського було відправлено міністром оборони до Польщі, заарештовано
У 1949 р. Сталін санкціонував “ленінградську справу”. Головними звинуваченими в ній визнавалися О. Кузнецов, М. Вознесенський, М. Родіонов, П. Поп – ков, Я. Капустін. Усі вони були засуджені на страту. 30 квітня 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував осіб, яких засудили за “ленінградською справою”, більшість із них посмертно.
13 січня 1953 р. в центральній пресі повідомлялося про викриття “терористичної групи” лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. Більшість обвинувачуваних були єврейської національності, що викликало сплеск антисемітизму в країні. Були заарештовані дружини “ворогів народу”, їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А через два місяці газети опублікували повідомлення, де зазначалося, що обвинувачення були помилковими.
У ті ж роки проводилася кампанія “боротьби проти безрідного космополітизму”. Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західними музикою, літературою, живописом. Досягнення світової культури були
1 Номенклатура – службовці, призначення яких на посади входить до компетенції вищого органу.
Ними для радянських людей. Цілеспрямовано знищувались і фізично, і морально відомі діячі культури. Ця кампанія була пов’язана з ім’ям одного з підручних Й. Сталіна – секретарем ЦК ВКП(б) А. Ждановим. Тому її ще називають “ждановщиною”. Вістря партійної критики було спрямоване проти О. Фадєєва та першого варіанта його роману “Молода гвардія”, проти кінорежисера С. Ейзенштейна та його фільму “Іван Грозний”. “Безідейними та ідеологічно шкідливими” називали твори М. Зощенка та вірші А. Ахматової. Їх обвинувачували в “непристойності й аполітичності, песимізмі й занепадництві”. У червні 1947 р. була засуджена “Історія західної філософії” Г. Олександрова. Тривали нападки на “формалістів” у музиці, серед яких головними звинувачуваними були С. Прокоф’єв і Д. Шостакович. Було репресовано відому співачку Л. Русланову.
“Народний академік”, один із керівників аграрної науки в СРСР Т. Лисенко, користуючись підтримкою Й. Сталіна, у 1948 р. розпочав кампанію викриття генетиків, яку ще називають “лисенковщиною”. Заборонялися такі перспективні напрями в науці, як квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз у соціології та ін. Отже, “ждановщина” та “лисенковщина” були спробами партійного керівництва посилити свій вплив у сфері культури, науки та мистецтва в повоєнні роки.
Ще одним злочином Й. Сталіна було те, що в другій половині 1940-х років здійснювалися депортації багатьох народів з їхніх етнічних територій у Сибір, Середню Азію, до Казахстану. Були звинувачені в зраді та депортовані німці Поволжя (400 тис.), кримські татари (200 тис.), чеченці (400 тис.), інгуші (100 тис.), калмики (140 тис.), карачаївці (80 тис.), балкарці (40 тис.). Протягом десяти років представники цих національностей були позбавлені будь-яких прав.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)