СУЇЦИД

Соціологія короткий енциклопедичний словник

СУЇЦИД – індивідуальне або групове самогубство, вчинене окремою людиною чи певною спільнотою з різних причин і мотивів свідомо умисленим або імпульсивним чином у стані афекту. С. – досить специфічне явище соціального світу, що з давніх-давен привертає до себе увагу філософів, істориків, соціологів та психологів.

З природничо-біол, т. з. самогубство як одноразове й спонтанне припинення існування істоти притаманне лише людському роду і фактично не зустрічається у тваринному світі, хоча

й існують міфи і домисли щодо самогубства тварин (“лебедина пісня” тощо). Як суто соціальне явище С. безпосередньо обумовлюється крит. психол. станом людини: він чиниться внаслідок реальної або удаваної безвиході, коли подальше існування людини або неможливе, або втрачає сенс, або примушене до його припинення. Причини С. – найчастіше соціальні: різке погіршення матеріального становища; загроза жебрацтва; поразка у війні чи конкуренції; безвихідна ситуація, спричинена збігом соціальних обставин тощо. Але досить часто самогубство вчиняється на суто індивідуально-особистісному грунті: безнадійне
кохання чи втрата коханого (коханої); каліцтво; немічна старість тощо. С. зазвичай виступає в індивідуальній формі, але нерідко спостерігається і групова його форма (самогубство членів загону чи групи, яка потрапила в оточення чи полон; групове самоспалювання в деяких реліг. сектах; самозапалення груп, що утворилися спонтанно з натовпу фанатиків).

Сусп. мораль у різних країнах, у різних народів і етносів по-різному оцінює явища С., в одних випадках вона його засуджує, в інших виправдовує залежно від причин і ситуацій самогубства чи санкціонує його як нормативне явище або навіть як героїзм (самогубство в певних феодальних верствах через втрату честі, харакірі в японських самураїв).

Як предмет соціол. досліджень С. може розглядатись, по-перше, як безпосередній предмет всебічного дослідження, коли пізнаються форми, різновиди, умови, причини, мотиви Є або упереджуючи його заходи. Клас, зразком такого дослідження є відома монографія Е. Дюркгейма “Самогубство”, написана в 1897 р. на основі вивчення різноманітних документів і свідчень. По-друге, С. як інтегрований показник стану або якості сусп. життя в тій чи іншій країні, у тих чи інших народів. Разом з іншими показниками та критеріями (статистикою захворювань, тривалості віку, народжень, обсягу харчування й т. ін.) С. може бути використаний як вимір істотних характеристик сусп. стану, починаючи з екон. умов і кінчаючи духовною культурою суспільства. Напр., кризовий стан України періоду т. зв. радикальних екон. реформ супроводжується зростанням кількості самогубств, що мало таку картину: 1991 р. – 10,7 тис., 1992 р. – 11,7 тис., 1993 р. – 12,5 тис., 1994 р. – 13,9 тис. Перевагою показників С. перед іншими демогр. показниками є те, що за допомогою статистики самогубства можна виявити приховані, латентні негативи, руйнівні процеси, зовнішньою оболонкою яких досить часто є “сусп. добробут” і “процвітання”. Такий стан “благополучного загнивання” саме за допомогою статистики самогубств було викрито, напр., в 60-х рр. у Швеції та інших розвинутих країнах Зх. Європи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


СУЇЦИД - Довідник з соціології


СУЇЦИД