Свійська птиця

ЧАСТИНА ДРУГА Післябукварний період

20 Свійська птиця

 Свійська птиця

Прокидатися (просыпаться)

Покликати (позвать)

Птаство (птицы)

Продовж речення, додаючи потрібні слова.

– Кукуріку-у-у! – заспівав….

– Ко-ко-ко-ко-ко,- засокотали….

– Га-га-га,- подав голос… .

– Ках-ках-ках,- закахкали….

Прокинулася свійська птиця.

Настав ранок.

Почула це Марійка. Насипала в сито зерна. Покликала птаство на сніданок.

Побудуйте текст. Для цього із закінчених вами і поданих нижче речень

виберіть початок, середину і кінець розповіді. Прочитайте увесь текст. Доберіть до нього заголовок.

 Свійська птиця

Які свійські птахи є на малюнку? Назви їхніх діточок.

Тарас Шевченко

* * *

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

 Свійська птиця

Загадки

1. Плавала, купалася,

Сухенькою зосталася.

 Свійська птиця

2. Жовтенькі клубочки

Ходять біля мами-квочки.

 Свійська птиця

Слухаємо

і читаємо з батьками підчас канікул

 Свійська птиця

КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА

(Українська народна казка)

Були собі дід і баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі:

– Ходімо в ліс по гриби!

От пішли, бере баба гриби, коли дивиться – у кущику гніздечко, а в ньому качечка.

От баба дідові:

– Дивись, діду, яка гарна качечка!

А дід каже:

– Візьмемо її додому, нехай у нас живе. Другого дня знов пішли дід і баба до лісу. Вертаються, а у них так прибрано, хліба

Напечено, борщик зварений.

От вони до сусідів:

– Хто це? Хто це? – Ніхто нічого не знає. От знов пішли дід і баба по гриби. Приходять додому – аж у них варенички

Зварені. Вони знову до сусідів:

 Свійська птиця

– Чи не бачили кого?

– Бачили дівчину, від криниці воду несла. Така гарна, тільки трошки кривенька.

– Знаєш що, діду,- каже баба. Зробимо так: скажемо, що йдемо по гриби, а самі заховаємося, та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.

Стоять вони за коморою, дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом.

Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони взяли гніздечко й укинули в піч, воно там і згоріло…

Увійшла в хату дівчина, побачила діда й бабу, та до гніздечка – аж його нема. Вона тоді як заплаче:

– Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною. А тепер, – каже, – не хочу!.. Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце…

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла їх, сіла надворі й пряде…

 Свійська птиця

Коли ж летить табунчик каченят. Побачили її, скинули по пір’ячку. Дівчина увертілася в пір’ячко, стала качечкою і полетіла з табунчиком.

ТЕЛЕСИК

(Українська народна казка)

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. От баба і просить діда:

– Поїдь, діду, в ліс, вирубай там деревинку та зроби колисочку. А я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати.

Послухався дід, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку – колише й пісні співає.

Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати. Та й назвали синка Івасиком-Телесиком.

Росте собі. От як підріс він, то й каже:

– Зробіть мені, тату, золотий човник та срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати.

От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко. Спустили на річку. Телесик сів у човник і поплив. Плаває по річці, ловить рибку та годує діда й бабу. Наловить, віддасть – і знову поїде.

Одного разу мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

– Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Телесик почув та й каже:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка,- це ж моя матінка снідати принесла!

Приплив Івасик до бережка, наївся, напився і знову поплив рибку ловити.

А змія підслухала, як мати кликала Телесика, та й давай гукати грубим голосом:

– Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Почув Телесик і каже:

– То не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:

– Ковалю! Скуй мені тоненький голосок, як у Телесикової матері! А не скуєш – я тебе з’їм!

Коваль і скував. Вона пішла до берега і кличе:

– Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Івасик подумав, що то мати кличе, та й каже:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка,- то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка. А змія його схопила й понесла до своєї хати.

Приносить до хати та й каже своїй доньці:

– Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу.

От Оленка натопила піч, а тоді й говорить:

– Сідай, Телесику, на лопату!

Він поклав на лопату руку.

– Так? – питає.

– Та ні! Сідай зовсім!

Він поклав голову.

– Та ні! Сідай увесь!

– Ну, то покажи,- каже Телесик,- бо я не знаю, як.

Вона й стала показувати. Та тільки зміючка Оленка сіла на лопату, як Телесик і вкинув її у піч. А сам замкнув хату, виліз на височенного явора та й сидить.

От змія прилітає з гостями:

– Зміючко Оленко, відчини!

Ніхто не озивається.

– Зміючко Оленко, відчини!

Нічого не чути.

Змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, їдять – думають, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір, качаються по траві й примовляють:

– Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А Телесик з явора:

– Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Почули змії, давай слухати, хто це та де. Шукали, шукали та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й давай його гризти. Гризуть, гризуть, от-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик і просить їх:

– Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята та понесіть до батечка, до рідної матінки…

А гуси й кажуть:

– Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик так їх просить:

– Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята та понесіть до батечка, до рідної матінки…

А гуси кажуть:

– Нехай тебе заднє візьме!

Сидить сердешний Телесик – от-от явір упаде!

 Свійська птиця

Коли це летить собі одним-одне гусеня. Відбилось, насилу летить. Телесик до нього:

– Гуся-гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко та понеси до батечка, до любої матінки…

– Сідай,- каже гусеня та й ухопило його на крила. А змії за ним. Та таки не наздогнали.

От гусеня принесло та й посадило Телесика біля хати, а саме ходить по двору, пасеться. Баба побачила його й каже:

– Піду впіймаю гусенятко та заріжу.

А Телесик просить:

– Ні, бабо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

Побачили Телесика дід та баба, зраділи. Обнімають Телесика, цілують. Нагодували гусенятко, напоїли ще й під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Тамара Коломієць

* *

Кажу, кажу казку

За бубликів в’язку.

Один бублик – на зубок,

Другий бублик – в козубок,

Третій – у кишеню,

А четвертий – в жменю.

А онука – п’ятим буду пригощати.

Хай він бублика смакує,

Хай над казкою міркує.

 Свійська птиця

Дзвоник є в коня

Дзвоник є в коня.

Наш кінь

Дзвонить дзвоником:

Дінь-дзінь!

Дзвонить дзвоником

Весь день.

Тільки й чується:

– Дзень-дзень!

Загадка

Хто “дзень-дзень” співає,

Про перерву сповіщає?

 Свійська птиця


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Свійська птиця - Українська мова


Свійська птиця