ТЕОРЕТИЧНЕ І ЕМПІРИЧНЕ В СОЦІОЛОГІЇ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ТЕОРЕТИЧНЕ І ЕМПІРИЧНЕ В СОЦІОЛОГІЇ – два якісно відмінні рівні понятійного відображення дійсності. Розуміння соціологом відношення між емпіричною, активно відображуваною свідомістю і соціальною реальністю та її теорет. узаг. є основою істинності пізнання.

Теоретичне – це те, що визначає постановку проблеми соціол дослідження, осмислення мети, основний підхід до об’єкта Теорія ж і завершує соціол. дослідження, встановлює в процесі аналізу емпіричних даних певні закономірності.

Теорія виконує основні методол. функції: орієнтовну (застосовується при виборі фактів, формулюванні гіпотез); прогнозуючу (дає можливість отримати логічний висновок); класифікуючу (класифікує і систематизує факти).

Емпіричне – це перший, початковий щабель пізнання. На рівні емпіричного пізнання відбувається відбір та опис фактів, здійснюється таке їх уваг., за якого факти постають у вигляді системи певних залежностей.

Протягом тривалого часу в історії соціол. думки емпірика і теорія були відокремлені одна від одної, а розуміння їх взаємозв’язку практично виключало можливість істинного і достовірного

пізнання. Лише окремі соціологи визнавали їх діалектичний взаємозв’язок. Навіть протягом кількох останніх десятиліть існували два протилежні напрями в соціології, котрі у своїх крайнощах змінювали один одного: наголос робився або на “чисту емпірику”, або на “велику теорію”. Так, по II світовій війні в амер. і частково зх. європейській соціології панував вузький емпіризм, якому притаманна категорична вимога однозначних, точних, верифікованих результатів, культ детальних фактів, цифр, фетишизація анкет, методу та процедур збору інформації.. Це призводило до того, що не методи дослідження визначалися специфікою реальності, яка вивчалась, а навпаки, проблематика дослідження пристосовувалась до тієї техніки збору інформації, котра була у розпорядженні соціолога. Такий підхід визначав орієнтацію на мікросоціол. проблеми без урахування основних соціокультурних явищ сусп. життя.

Вже у 60-х рр. поширилась критика описовості і підкреслювалась необхідність синтезу в соціології, Прагнучи позбутися емпіризму і дати заг. картину соціальної дійсності, соціологи створюють складні формалістичні конструкції, теорет. побудови з великої кількості категорій та понять. Так виникли “великі теорії”, котрі Ч. Р. Мілз охарактеризував як “магічний лабіринт”. Ці теорії залишилися на рівні найбільш заг. тверджень і, звісно, не могли наблизитися до дійсних проблем життя суспільства XX ст.; вони не були спроможні проникнути в сутність проблем своєї епохи. Фетиш фактів було замінено фетишем понять, термінів та категорій.

Слід зазначити, що зх. соціологи у спробах розв’язати протиріччя між теорет. та емпіричним створили великий спадок, котрий заслуговує уваги і оцінки. Соціологи зосередили свої зусилля передусім на вдосконаленні техніки збору інформації, на спробах формалізації та перевірки робочих гіпотез, техн. обробці зібраних даних. У спадщину від емпіризму залишились формалістичні конструкції” ретельно скомпоновані, але неоднорідні схеми понять, визначення, типології, термінологічні конвенції і т. ін.

Сучасній соціології найбільше бракує теорет. систематизації розрізнених фактів, узаг. законів та визначень. Саме це не дає змоги стати їй повною мірою як теорет., так і емпіричною дисципліною. Передумовою ж наук, систематизації, установлення законів (що адекватно відображають сусп. реальність у її динаміці) є така теорет.-методол. орієнтація, котра дає змогу подолати однобокість суб’єктивних підходів і врахувати роль сусп. відносин у соціальних процесах, їх причинний зв’язок з індивідуальним і сусп. мисленням.




ТЕОРЕТИЧНЕ І ЕМПІРИЧНЕ В СОЦІОЛОГІЇ