Теорія соціокультурного базису підприємництва

Теорія соціокультурного базису підприємництва – сукупність концепцій, ідей щодо ролі партнерства, громадянської солідарності, взаємодопомоги, самодисципліни та ін., закріплених певною мірою у релігійній етиці і моралі, зокрема у принципах християнської економіки. Так, суспільство, залежно від рівня історичного розвитку, постійно вдосконалює систему заохочень і покарань, що супроводжують виконання суспільних норм. Першими такий соціокультурний базис підприємництва описали В. Зомбарт і М. Вебер. Ним вони називали, наприклад, міщанські

чесноти (див. Зомборт; Вебер). Дальшого розвитку Т. с. б. п. набула в працях Р. Мертона і Т. Парсонса. Так, Парсонс стверджує, що окрема людина має певний статус і виконує приписані нормами ролі, а системи взаємодії, що охоплюють багатьох індивідів, формують соціальну систему. Внаслідок цього “атомізований” підхід є неможливим соціальним актом, як неможливою є не упорядкована соціальна дія або не упорядкована взаємодія. Важливою функцією механізмів соціалізації він називає забезпечення стійких і надійних
міжособистісних зв’язків. Будь-який індивід сам по собі, зазначає Парсонс, не може створити систему культури, в той час як основні характеристики культурних систем змінюються лише впродовж життя кількох поколінь. Проте ця концепція звужено трактує поняття “соціокультурний”, що, своєю чергою, зумовлено неадекватним тлумаченням соціальних відносин і культури.




Теорія соціокультурного базису підприємництва