Теорія земельної ренти

Теорія земельної ренти – сукупність концепцій, ідей, поглядів представників різних напрямів економічної теорії щодо сутності земельної ренти, джерел її утворення, особливостей розподілу та ін. Першими основи рентних відносин досліджували фізіократи. Грунтуючись на теорії трудової вартості, У. Петті розробив учення про ренту, запровадив категорію диференціальної земельної ренти, що створюється в аграрному секторі завдяки різній урожайності земельних ділянок та їх розташуванню відносно ринку, розглядав її’ як форму додаткової вартості.

При цьому він обгрунтував цю ренту працею (а не землею), оскільки праця на різних ділянках має різну продуктивність. Така точка зору актуальна і в сучасній економічній науці, зокрема, її дотримується відомий американський економіст Ф. Махлуп. А. Тюрго розглядав ренту як загальну (єдину) форму додаткової вартості, а отримуваний підприємцем прибуток – як частину ренти, фізіократи помилково вважали джерело ренти лише даром природи, що заперечував А. Сміт, водночас стверджуючи, що земельна рента є водночас продуктом природи. Т. з. p., зокрема, диференціальної, була розвинена Д. Рікардо. Водночас він пов’язував
земельну ренту з дією закону знижувальної родючості грунту, якого також дотримувався Т. Мальтус. Грунтуючись на теорії трудової вартості, але окремо від Д. Рікардо, теорію диференціальної ренти поглибив Тюнен, підкреслюючи доцільність та неминучість інтенсивнішого ведення сільського господарства на ділянках, розміщених недалеко від ринків реалізації. К. Маркс обгрунтував теорію “абсолютна земельна рента”, а М. І. Туган-Барановський довів доцільність соціалізації землі, а отже, ліквідації приватної власності на землю, що, своєю чергою, унеможливлює абсолютну земельну ренту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


Теорія земельної ренти - Економічний словник


Теорія земельної ренти