Теорії та концепції інвестицій

Теорії та концепції інвестицій – сукупність поглядів різних напрямів, течій і шкіл економічної теорії, передусім політичної економії, щодо сутності та впливу інвестицій на економічне зростання, їх наслідків у соціально-економічному розвитку і роль держави в цьому процесі. На думку ранніх меркантилістів, інвестиції є засобом припливу грошей у країну і нагромадження скарбів. Більш виваженою була позиція пізніх меркантилістів, які вважали, що приріст інвестицій можливий лише завдяки активній торговельній політиці. Держава повинна була

виконувати роль основного регулятора інвестицій шляхом активного впливу на інвестиційні процеси, проведення протекціоністської політики тощо. Конструктивною була ідея німецьких кемарилістів (меркантилістів поч. XVI-XVII ст.) про необхідність створення державою умов для розвитку тих виробництв, які сприятимуть удосконаленню інших виробництв і галузей; підвищення рівня освіти, в т. ч. підготовки висококваліфікованих працівників і водночас сприяння необхідному рівню прибутковості. З’ясовуючи кількісний
бік категорії “інвестиції”, В. Петті та П. Буагільбер стверджували, що їх основою є різниця між ціною товару і його вартістю, а джерелом – прибуток від виробництва всередині країни. Петті вважав, що з метою залучення іноземних інвестицій держава може створити тимчасові умови для таких інвесторів. На думку А. Сміта, приріст інвестицій на основний капітал залежить передусім від рівня інвестування отриманих у процесі виробництва прибутків. Держава повинна впливати на інвестиційні процеси опосередковано шляхом обмежень непродуктивного споживання (з боку осіб, зайнятих непродуктивною працею). Водночас некоректною була його ідея про відсутність впливу розміру заробітної плати на обсяг заощаджень. У зовнішньоекономічній діяльності держава повинна насамперед контролювати вивезення капіталів, захищати молоді галузі країни від їх захоплення іноземним капіталом. Д. Рікардо намагався розкрити вплив сфери розподілу на інвестиційні процеси, зокрема заперечував позитивну роль зростання цін на їх посилення. З його теорії відносних переваг випливає висновок про те, що навіть витрати на виробництво товарів, які перевищують інтернаціональні витрати, забезпечують менш розвиненій країні відносні переваги, тому виступав за вільний рух товарів і капіталів. К. Маркс джерелом інвестицій вважав лише створений найманими працівниками додатковий продукт, частина якого капіталізується. Водночас він розкрив обмежений характер впливу на інвестиційні процеси приватної капіталістичної власності та стимулятивну роль акціонерної власності, конкуренції, а також залежність обсягів інвестицій від пропорційного розвитку економіки. Водночас він необгрунтовано стверджував, що рівень інвестицій не залежить від заробітної плати, а також від ставки відсотка. С. Джевонс твердив про залежність інвестиційного процесу від відсотка, Л. Вальрас доводив, що будь-який дисбаланс, що виникає у торгівлі між ними, може бути компенсований рухом капіталу. На думку А. Маршалла, інвестиції у виробництво залучають заради можливості і привласнення вищих прибутків у довготерміновому періоді; у короткотерміновому періоді важливу роль у цьому процесі відіграє відносно незалежна від прибутку ставка відсотка (завдяки цьому уточнювались положення К. Маркса і С. Джевонса). Він також зробив прогноз про те, що інвестиції з розвитком економіки повинні переміщатись у складні галузі обробної промисловості, але з очікуванням високих прибутків у майбутньому. Основним фактором руйнування інвестиційних процесів А. Маршалл називав кредит. Американський економіст А. Фішер вважав діяльність держави зовнішнім фактором інвестування, що відповідає реаліям здебільшого минулих століть, сприяє економічному зростанню нібито лише шляхом розробки і впровадження антитрестівського законодавства. А. Пігу справедливо пов’язував формування сприятливого інвестиційного клімату шляхом перерозподілу доходів і комплексного державного контролю за цінами. Р. Хоутрі дослідив взаємозв’язок між споживчими доходами і витратами та інвестиціями, але інвестиції розглядав рівними за величиною заощадженнями. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін довели здатність монополій збільшувати інвестиційні ресурси, а отже, інвестиційний потенціал суспільства, що випливає з їх речового змісту і суспільної форми (див. Монополія). Крім того, за умов монополізації економіки зростає тенденція до інтернаціональних процесів, а отже, послаблюється тенденція до лібералізації. Дж. Робінсон доводить, що хоч головною рушійною силою виробництва за капіталізму є процес інвестування (темп нагромадження, зокрема, визначає норму прибутку), який залежить від соціальної психології підприємця, але норма прибутку залежить ще й від схильності до заощаджень. Водночас лише оптимальний рівень темпу нагромадження забезпечує такий розподіл створеного національного доходу, за якого зростання ефективності попиту супроводжується однаковим збільшенням обсягів виробництва, зокрема високий темп нагромадження вимагає, на її думку, відповідної частки прибутку і призводить до зменшення частки робітничого класу, що, своєю чергою, посилює інфляційні процеси. В теорії Кейнса інвестиції розглядаються як найважливіший спосіб стимулювання попиту (див. Кейнсіанство). За обгрунтованим ним правилом інвестиційного мультиплікатора, будь-який приріст інвестицій зумовлює автоматичний приріст сукупних доходів, у яких швидшими темпами виростає частка заощаджень, що формує основу майбутніх інвестицій. Заслуговує на увагу його думка про доцільність створення єдиного національного інвестиційного клімату, що є прерогативою інвестиційної політики держави (див. Теорії то концепції фінансів). Посткейнсіанець Ф. Перру обгрунтував необхідність державного регулювання інвестиційного процесу шляхом програмування економічного розвитку у формі індикативного планування. Доцільність державного стимулювання інвестицій відзначали представники інституціоналізму, водночас розширивши об’єкт таких інвестицій – необхідності розвитку провідних галузей економічної структури, всебічного вдосконалення факторів виробництва та ін. Залежність інвестиційних процесів від соціального клімату в країні досліджував Р. Коуз. Дж. Гелбрейт у зв’язку з інтенсивними процесами транснаціоналізації економіки вимагав від держави активної інвестиційної політики з метою спрямування діяльності ТНК в русло загальнонаціональних інтересів. Представники неокласичного напряму намагаються довести наукову некоректність того, що об’єктом державного регулювання повинен бути насамперед міжнародний рух інвестицій. За правилом Я. Тінбергена, обсяги платіжного балансу та масштаби інвестиційної активності необхідно узгоджувати коригуванням витрат бюджету і валютного ресурсу. Важливим недоліком сучасних концепцій інвестицій є ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями.




Теорії та концепції інвестицій