Точність мовлення

Стилістика української мови

Точність мовлення

Літературне мовлення в своєму ідеальному, стилістично довершеному вияві обов’язково має бути точним. Точність мовлення – одна з визначальних комунікативних ознак мовлення, яка найбільше пов’язана з його нормативністю, правильністю і логічністю.

Лексема “точність” тільки частково термінована і визначається здебільшого за прикметником “точний”. Слово “точність” має такі значення (див. СУМ): 1) високий ступінь відповідності чогось певним об’єктивним даним,

дійсності: На мене навіть скаржаться часом, що я псую “точність вислову” своїми “стилістичними прикрасами” (Леся Українка); 2) висока міра правильності в діях, рухах, розрахунках та ін.: Наша робота слюсарів – складальників потребує точності. Відрегулюєш правильно барабан, то й верстат працюватиме довго і безвідмовно (З газети); 3) суворе, ретельне дотримання необхідних норм, вимог; акуратність, пунктуальність: Було їй від Кирила Васильовича за те, що прийшла раніше призначеного ним часу!
– Точність! Точність! Ти що, забула про нашу вимогу? (А. Хижняк).

Семантично розгалуженіше використовується прикметник “точний”. СУМ фіксує п’ять синонімічних значень цього слова: 1) виміряний, вирахуваний з максимальним наближенням до об’єктивних даних; протилежний лексемі “приблизний”: точна вага, точний розмір і т. ін.; 2) який у подробицях, деталях відображає певний об’єктивний зміст; не приблизно, не загально, а найбільш адекватно, правдиво передає зміст відповідного поняття, суть явища, цілком відповідає певному зразкові, оригіналові, першоджерелу: Співробітники станції “Північний полюс” складають точні карти Північного Льодовитого океану; 3) вичерпно визначений, конкретний: Тільки точне виконання кожним загоном свого завдання могло забезпечити загальний успіх (О. Гончар); 4) який цілком відповідає певним вимогам, потребам: точний наказ, точна інструкція; 5) який суворо дотримується встановленого порядку; акуратний, пунктуальний: Бути точним у розрахунках…

Отже, “точність” – поняття не тільки лінгвістичне (точність мовлення), а й загальнонаукове: точність філософських, хімічних визначень; точність фонетична, акцентна, семантична, морфологічна, орфографічна тощо. У найширшому й узагальненому вияві точність мовлення представлена на синтаксичному рівні мови – в реченнях і текстах.

Точність мовлення – повна відповідність, узгодженість висловлюваного з певними матеріальними та ідеальними реаліями життя; точність мовлення полягає в тому, щоб кожне реалізоване речення, його значеннєва сутність, будь-яке поєднання речень правдиво, реалістично передавало зміст висловленого і особистісне поняттєво-почуттєве сприймання його мовцем. Щоб спілкування з іншими було дієвим, результативним, воно повинно бути завжди точним і логічним. Точність мовлення забезпечується цілковитою відповідністю вживаних слів тим поняттям, уявленням, які закріпились у мовленні за мовними одиницями, найбільше за лексемами, фразеологізмами, реченнями. Мова як суспільне явище і різнорівневий інвентар різнотипних мовних одиниць (фонем, морфем та ін.) придатна для того, щоб мовець у межах будь-якого стилю міг висловитись найточніше. Літературно-художнє мовлення теж повинно бути точним – навіть у використанні тропеїчних засобів мови: метафори, епітета тощо. Точність мовлення і його нормативність є найважливішими категоріальними ознаками мовленнєвої культури.

Точності мовлення протистоїть його неточність, яка спричиняється неточністю мислення. Мовленнєва неточність пояснюється незнанням подробиць описуваного (говореного), з одного боку, і неглибоким знанням мови – з другого. Щоб за схожих обставин уникнути одних і тих самих мовних форм, а отже, й однотипності, одноманітності у вираженні думки й почуття, треба вміти правильно користуватись мовою, багатствами її лексики і граматики. Відомий французький мовознавець Жозеф Вандрієс (1875 – 1960) зазначав: “Гнучка мова людини: поле – для слів і сюди і туди безмежне”, але використання слів підлягає суворій закономірності: щоразу єдино потрібне слово має зайняти єдино потрібне місце. Інакше допускається неточність у змісті думки, що нерідко призводить до стилістичної невправності мовлення.

Багатьом мовцям буває важко точно і вміло розповісти про те, що вони добре уявляють, про що думають, що відчувають. Точність мовлення передбачає чітку відповідність слів тим поняттям, уявленням, предметам, діям тощо, які вони позначають. Сказане чи написане повинно бути ідентичним до певних реалій життя. До цього потрібно прагнути кожному мовцю.

Мовленнєві неточності є порушенням мовних норм. Наприклад, у фразі Економіка України нині знаходиться в занедбаному стані замість слова знаходиться потрібно вживати перебуває (слово перебуває вказує на рух, динаміку, процес, на змінюваність, тоді як знаходиться означає відсутність руху, постійність чогось-небудь, пор.: Острів Цейлон знаходиться поблизу Індії) або висловлюватися простіше: Економіка України нині занедбана. Часто мовці ототожнюють лексеми заступник і замісник (директора); замісник – це той, хто тимчасово обіймає якусь посаду (ним може бути то один, то інший працівник), заступник – це особа, яка постійно перебуває на певній адміністративній посаді. Точними є словосполучення більшість учнів, більшість заводів, а неправильними – більшість часу (потрібно – більша частина часу); пару слів, пару годин: парами рахують лише парні предмети (панчохи, туфлі та ін.); інша річ – два слова, дві години. Пароніми, тобто близькозвучні слова, теж розрізняються семантично і стилістично, напр.: дружний – одностайний, а дружній – такий, який грунтується на дружбі, на взаємній прихильності, довір’ї, доброзичливості: Народ був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими (Остап Вишня). Але: Наше українське суспільство повинно складатись з дружніх верств населення (З газети), пор.: У нас Святую Біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь то свині пас. Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив (Т. Шевченко); Юра несе перед собою правицю, простягнуту для дружнього потиску (Ю. Смолич).

Непослідовним є використання в мовленні слів харчувати, харчуватися (стосуються людей) і годувати, годуватися (вживають щодо тварин): Уже се мусить всякий знати, Що військо треба харчувати (І. Котляревський); Ми стали гірше харчуватися (3 газети); Годувати худобу треба значно краще (3 газети). Проте іноді слово годувати вживається й в значенні харчувати: Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме (Нар. творчість); Годують нас дуже добре, смачне все і свіже і гарно подане (М. Коцюбинський).

Вживаючи в мовленні лексеми покращення (від покращити) і покращання (від покращати), не варто уникати слів поліпшити, поліпшувати. Вони типовіші для нашої мови, мають велику за обсягом групу споріднених слів: поліпшити, поліпшений, поліпшення, поліпшувати, поліпшуватися, поліпшувач, поліпшуючий. Коренева група слів покращення, покращання (семантично ці форми збігаються) менша: покращений, покращати, покращити.

Поширеною мовленнєвою неточністю є вживання слів співпадати, співпадіння (їх не фіксує жоден із словників української літературної мови) замість збігатися, збіг. Отже, правильно: Наші погляди збіглись (стали однаковими); збіг обставин, збіг думок.

Надмірним є використання слова протиріччя, хоча воно означає те саме, що суперечність: становище, при якому що-небудь одне виключає інше, несумісне з ним або протилежне йому; невідповідність чого-небудь чомусь; протилежність колективних, громадських та індивідуальних інтересів. Отже, перевагу слід надавати лексемі суперечність, а не протиріччя, яка є калькою (копією) російського противоречне. Словники не фіксують слів протирічний, протирічити, а тільки суперечливий, суперечити, суперечка, суперечливість, суперечливо, суперечний, суперечник, суперечниця, суперечно.

Типова для нашої мови лексема приїжджати (приїжджаю, приїжджав), а не приїздити, приїздив, яка надто поширена нині.

Надмірно вживається і слово хід (ходу) – рух, переміщення кого, чого-небудь у якомусь напрямку. Воно увійшло до складу багатьох словосполучень, уживаних переносно або ж у значенні, близькому до переносного: давати хід, давати задній хід (рухатися у зворотному напрямку; несподівано зникати, тікати куди-небудь); на повному ходу, малий хід, на ходу підметки рвати, своїм ходом, повний хід, знати всі ходи, на холостих ходах, холостий хід, робочий хід та ін. Замість під час, у процесі (чого-небудь) мовці вдаються до в ході, у ході. Ці слова характерні для текстів публіцистичного, художнього стилів: Брянський оцінював, як переборювалися складні ситуації і несподіванки, що завжди виникають у ході бойових дій (0. Гончар). Неправильно словосполучення перебіг подій замінювати на протікання подій; проходять (минають) дні, роки на словосполучення зі словом протікають. Для сучасної української літературної мови ця лексема не характерна. Раніше вона вживалася в текстах розмовного й художнього стилів: Так протікали дні… серед безлюддя, тиші і чистоти (М. Коцюбинський).

Замість поширення (дія за значенням поширити і поширитися, тобто зробити що-небудь ширшим, більшим за розміром; розширити) в публіцистиці (і не тільки) переважно вживають розповсюдження – дія і стан за значенням розповсюдити і розповсюдитися: розповсюдження (чуток, звичаїв, газет, книг тощо). Однак використання структурної кальки російського слова распространение стилістично не вмотивоване: слово розповсюдження фонетично громіздке, менш природне для української мови, але домінує в мовленні: Щоб запобігати розповсюдженню ядерної зброї; розповсюдження знань (ідей, чуток і под.).

Не слід нехтувати і словом нагромаджувати (поступово збирати, відкладати що-небудь; насипати, накладати купою; згрібаючи, збирати в якій-небудь кількості), надаючи перевагу лексемі накопичувати (накопичений, накопичення, накопичуватися та ін.), яка навіть орфоепічно складніша, менш зручна: Потрібно накопичувати наші надбання в економіці; в нашій накопичувальній системі. їх потрібно використовувати паралельно, як синоніми.

Розрізняються значенням слова дзвінок і дзвоник. Дзвінок – зменшене до дзвін, а також назва процесу, дії від пристрою, який дзвенить: Микола натиснув на дзвоник, але дзвінка в квартирі не почули; Задзвенів телефон, і я пішов відповідати на дзвінок; але: Почувся церковний дзвін (калька з російської мови). Дзвоник – назва пристрою, який видає звук: Коні помчали, дзвоники задзвеніли (Г. Квітка-Основ’яненко); Дзвоник вийшов з ладу, тому я не почув дзвінка (звуку). Дзвоники – трав’яниста або напівкущова рослина з блакитними, фіолетовими тощо квітками, які формою нагадують маленькі дзвони: У парку, за словами старожилів, було багато фіалок, конвалій… дзвоників та інших квітів (3 журналу).

Отже, неточність, нестилістичне поєднання слів у мовленні найчастіше виникає через нерозуміння мовцем справжнього (точного) лексичного значення слів.

Усі слова в кожній сучасній розвиненій мові (навіть абсолютні синоніми) неоднакові стилістично – за емоційним забарвленням, за частотністю і сферою вживання.

Неточно використане слово або вислів спричинює різнотлумачення, непорозуміння, внаслідок чого знижується дієвість мовлення, особливо прилюдного виступу. Недоцільними, неточними є вислови: вірно зробив (зауважив, відзначив, сказав), вірна відповідь. Слова вірний, вірно потрібно замінити на правильно, правильна: правильно зробив (зауважив, відзначив, сказав), правильна відповідь. Вірний – це той, хто заслуговує довіри, хто відданий комусь, постійний у своїх почуттях, поглядах, не зраджує: Усе буде, як скажеш, – про мовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок); Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові (М. Старицький). Це слово слід вживати у зворотах типу бути (лишатися та ін.) вірним собі: Старий генерал лишався вірним собі (М. Коцюбинський). Вірний може також означати неминучий (очевидний, надійний, відданий): Погнали його на вірну смерть, скласти свою… голову (І. Цюпа). Вірно – прислівник до прикметника вірний: Вісім років вірно чекала його Марійка (О. Гончар). Правильний – це той, що відповідає дійсності, істинний (задачу розв’язано правильно); а також такий, що не суперечить правилам, нормам; безпомилковий; ритмічний, регулярний (правильне биття серця). Це слово застосовують і в математиці: правильний дріб (дробове число, чисельник якого менший за знаменник), правильний трикутник, чотирикутник (усі його сторони рівні).

Точність мовлення найвиразніше виявляється у синоніміці мовних засобів, залежить від уміння мовця добирати потрібне слово з багатьох різнозвучних слів, але тотожних чи близьких за семантикою, кожне з яких також відрізняється стилістично. За яких умов скористатись, наприклад, дієсловом іти, а за яких – синонімами до нього прямувати, крокувати, марширувати, ступати, проступати, мандрувати, виступати, просуватись, брести, дріботіти, чимчикувати, тупцювати, клигати, повзти, пхатися, пертися, плестися, теліпатися, телющитися, човгати, чвалати, чапати та ін., – залежить від точності мислення, розумово-мовленнєвої спроможності особи.

Отже, усне і особливо писемне мовлення повинно бути нормативним і точним. Кожне слово в будь-якому поєднанні з іншими словами потрібно вживати в його найусталенішому значенні, бо тільки точне формулювання думки найповніше відповідає ситуації й меті мовлення.




Точність мовлення