Тойнбі (Toynbee) Арнольд Джозеф

Політологічний словник

Тойнбі (Toynbee) Арнольд Джозеф (1889 – 1975)- британський історик, соціолог і філософ, представник філософії культури, один із класиків цивілізаційної філософії історії, автор одного з варіантів концепції локальних цивілізацій. Освіту здобув в Оксфорді. Основна праця його життя – 12-томне “Дослідженні історії1” (1934 – 1961), в якій він на основі узагальнення величезного масиву історичних даних, використовуючи наукову процедуру класифікації, розробив, обгрунтував і виклав оригінальну концепцію всесвітньо-історичного

процесу. Перебуваючи під впливом Шпенглера, Тойнбі прагнув переосмислити суспільно-історичний розвиток суспільства в дусі теорії круговороту локальних цивілізацій.

Вихідні методологічні засади філософсько-історичної системи Тойнбі: 1) переконання у неспроможності універсалістського прогресизму, розуміння та небайдуже сприйняття надлому сучасної техногенної цивілізації й перспективи загибелі її надбань; 2) соціокультурний плюралізм, з позицій якого історія постає як множина культурно-історичних

форм.

Суспільне життя як природний процес, за Тойнбі, є сукупністю дискретних одиниць соціальної організації, які визначаються терміном “цивілізація”. Використовуючи понятійно-категоріальний апарат “філософії життя” Бергсона, вчений розглядає основні фази історичного існування цивілізації: виникнення, зростання, надлом і розкладання. “Виникнення” і “зростання” він пов’язує з енергією “життєвого пориву”, а “надлом”, “занепад”, “розкладання” тлумачить як наслідок “вичерпання життєвих сил”. Весь цей шлях від початку до завершення призначено пройти не всім цивілізаціям – одні з них гинуть, не досягнувши розквіту, інші зупиняються в розвитку. Кожна цивілізація, пройшовши у своєму розвитку означені стадії, зазвичай гине, поступаючись місцем іншій.

За Тойнбі, всесвітня історія являє собою лише сукупність історій своєрідних і відносно замкнених цивілізацій (у первісному варіанті він нараховував їх 21, згодом скоротив до 13, без врахування другорядних, побічних і недорозвинених). Соціальні процеси, що послідовно відбувалися в цих цивілізаціях, Тойнбі вважав аналогічними, а тому намагався на цій основі сформулювати певні формальні “емпіричні закони” повторюваності суспільного розвитку, які б дали змогу передбачити основні події в недалекому майбутньому.

Тойнбі визнавав унікальність і неповторність кожної цивілізації, у створенні яких суттєву роль відіграють географічні умови, до яких, згідно з його концепцією, прив’язується історичний процес. Звідси – його інтерес до аналізу власне історичних факторів. Динаміка цивілізації (її виникнення, зростання, надлом, занепад і розкладання) визначається “законом виклику і відповіді”, тобто кожний крок вперед пов’язаний з адекватною “відповіддю” на ” виклик” історичної ситуації. Адекватна “відповідь” – заслуга “творчої меншості”, яка володарює спочатку силою свого авторитету, висуваючи нові ідеї, самовіддано втілюючи їх у життя, захоплюючи інших і спонукаючи їх до дій. Тойнбі називав “творчу меншість” рушійною силою розвитку цивілізацій, носієм містичного “життєвого пориву”, яка, вдало відповідаючи на різноманітні історичні “виклики”, залучає за собою “інертну більшість”.

Своєрідність цих “викликів” і “відповідей” визначає специфіку кожної цивілізації, ієрархію її соціальних цінностей і філософську концепцію сенсу життя. З часом правляча еліта трансформується в замкнуту, самовідтворювану касту, поступово погіршується її склад. Виявившись одного разу неспроможною вирішити чергову соціально-історичну проблему, “творча еліта” перетворюються в панівну меншість, яка нав’язує свою владу силою, а не авторитетом. У цих випадках її опорою стають матеріальні інструменти влади, і насамперед – сила зброї. Банкротство “панівної меншості”, її неспроможність впоратись з новими проблемами (а саме: 1) з усвідомленням більшістю несправедливості соціального ладу; 2) зі збільшенням кількості ” внутрішнього пролетаріату” – верстви людей, які ведуть паразитичне існування і постійно готові до прояву невдоволення і обурення; 3) зі збільшенням кількості “зовнішнього пролетаріату” – народів, які не встигли зробити вирішального стрибка, що відділяє первісне суспільство від цивілізації) призводять до “надлому” цивілізації. З часом (якщо хвороба своєчасно не лікується) відчужена маса населення (“внутрішній пролетаріат”) разом з варварською периферією (“зовнішнім пролетаріатом”) врешті-решт зруйнують цю цивілізацію, якщо вона раніше не загине від військової поразки або від природних катастроф. Однак не існує приреченості розвитку подій, адже, за Тойнбі, загибелі цивілізації спроможна запобігти раціональна політика правлячого класу.

Так, прагнучи ввести в свою концепцію елементи поступального розвитку, Тойнбі розглядав прогрес людства в духовному вдосконаленні, в релігійній еволюції від примітивних анімістичних вірувань через універсальні релігії до єдиної синкретичної релігії майбутнього.

Концепція Тойнбі є ідеалістичною відповіддю на позитивістський еволюціонізм; вона є також своєрідною альтернативою “європоцентризму”. У своїх подальших працях, особливо в діалозі з японським вченим Д. Ікедою (1976), Тойнбі дедалі частіше звертається до соціальних проблем постіндустріального Заходу. На його думку, вихід з глибинних внутрішніх суперечностей капіталістичної системи й конфлікту між Заходом і “третім світом” можливий через духовне оновлення, відмову від меркантилістської філософії й абсолютизації матеріальних цінностей, а також у відродженні гармонії між людиною і природою. Тойнбі з розумінням ставився до національно-визвольних рухів, підтримував принципи мирного співіснування й взаєморозуміння між Заходом і країнами соціалістичного табору.

Ідеї А. Тойнбі значною мірою вплинули на соціальну філософію й суспільну свідомість другої половини XX ст. й здобули популярність і розуміння серед інтелігенції багатьох країн світу.

Тойнбі Арнольд. Дослідження історії: У 2 т. – К., 1995; Семенов Ю. Н. Социальная философия А. Тойнби. – М., 1980; Маркарян Э. С. О концепции локальных цивилизаций. – Ереван, 1962; Конрад Н. И. Диалог историков // Он же. Избр. труды. – М., 1974; Рашковский Е. Б. Востоковедная проблематика в культурно – исторической концепции А. Дж. Тойнби – М., 1976; Григорян Б. Т. Философия и философия истории // Философия и ценностные формы сознания. – М., 1978; Губман Б. Г. Смысл истории. – М., 1991; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю. Семигина. – М., 2003; Хто є хто в європейській та американській політичній науці. – Львів, 1997; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт,- упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. – К., 2002.

Г. Калінічева




Тойнбі (Toynbee) Арнольд Джозеф