Управління народним господарством (господарський механізм)

Управління народним господарством (господарський механізм) – сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством з використання економічних законів, вирішення суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів. Оскільки народне господарство (економічна система) охоплює основні підсистеми та елементи, господарський механізм поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами,

техніко-економічними відносинами (а отже, технологічним способом виробництва), суспільним способом виробництва (у взаємодії продуктивних сил і відносин економічної власності) та ін. Водночас його важливою функцією є узгодження цих підсистем між собою у процесі їх розвитку та взаємодії. Таким чином формується система управління – свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб’єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної
системи, їх окремих підсистем та елементів. Політекономічний аспект цієї категорії передбачає передусім виділення об’єктно-суб’єктних відносин. Якщо їх об’єктом в узагальненому вигляді є народне господарство країни або національна економічна система, то вона охоплює інтереси основних класів і соціальних верств, суб’єктів господарювання. Оскільки управління здійснюється насамперед державою з використанням економічних, правових й адміністративних важелів, то господарський механізм виражає не лише певну систему економічних відносин між різними суб’єктами щодо У. н. г., а й надбудовних, зокрема правових. Відтак у системі економічних відносин слід виокремити підсистему відносин, пов’язаних з економічною власністю, в т. ч. управління нею, тому господарський механізм у політекономічному контексті виражає сукупність виробничих відносин між державою, з одного боку, і суб’єктами господарювання – з іншого, а також між суб’єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів У. н. г. і саморегулювання, передусім економічної власності. Водночас таке визначення господарського механізму охоплює, здебільшого, його сутність на вищій стадії капіталізму, ядром якого є державне регулювання. Оскільки другий найважливіший елемент – ринкове саморегулювання економіки, яке переважало на нижчій стадії капіталізму, а між ним і державним регулюванням відбувається складна взаємодія, категорія “господарський механізм” за сучасних умов виражає складнішу сукупність елементів і відносин. Крім того, ще однією складовою цього є наднаціональне регулювання, що найповніше втілюється в межах ЄС. У. н. г. здійснюється на основі перспективних і поточних (індикативних) планів економічного та соціального розвитку з урахуванням галузевого й територіальних принципів, самостійності та ініціативи місцевих органів, об’єднань, підприємств та інших організацій. У. н. г. передбачає оптимальну побудову всього господарського механізму, використання з цією метою таких економічних важелів, як гроші, кредити, фінанси, прибуток, ціни, матеріальне стимулювання та ін. У. н. г. охоплює всі сфери економіки: виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Відповідно до наявності різних сфер економіки і складної структури матеріального виробництва розрізняють такі види управління виробництвом: управління промисловістю, об’єднанням, підприємством, виробничою діяльністю, бригадою та ін. Первинна ланка суспільного виробництва – виробниче підприємство. Макроекономічними процесами в Японії управляє міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості, узгоджуючи свою діяльність із галузевими та позагалузевими союзами підприємців та ін. Важлива роль у розвиткові японської економіки належить фінансово-промисловим групам. З метою стабільного і динамічного розвитку економіки України на віддалену перспективу необхідно створити комплексну програму, яка б охоплювала: трансформацію відносин власності у нерозривному зв’язку з характером праці (перехід переважної частки державної власності до трудових колективів); демократичні перетворення 30-35% державної власності через передання окремих підприємств в оренду без права викупу; акціонування, парламентський контроль за діяльністю державних підприємств; демонополізацію виробництва; розробку стабільної та високоефективної системи стимулів до праці; структурну перебудову економіки та інтенсифікацію інвестиційної політики; аграрну реформу і створення ефективного продовольчого комплексу; конверсію виробництва; обгрунтування зовнішньоекономічної діяльності (раціональне використання економічної допомоги, розвиток міжнародної корпорації, переміщення капіталу за кордон, створення вільних економічних зон) та ін. Комплексна програма має втілюватися поетапно, з урахуванням впливу різних факторів і ситуацій.




Управління народним господарством (господарський механізм)