8.9. Уроки риторики в старших класах
Рідномовна освіта в середній загальноосвітній школі сьогодні переживає етап реформування. Урахування суспільних функцій української мови зумовило переакцентацію мети навчання в середніх освітніх закладах, унесення істотних змін до програм, зокрема введення в старших класах риторики.
Цей розділ уключений до програми з метою посилення практичного спрямування мовного курсу, щоб задовольнити суспільний інтерес до риторики як науки і мистецтва слова, а також нагальну потребу піднесення мовленнєвої
Важко переоцінити значення мовлення в житті людини й суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання освіти, як засобу встановлення міжособистісного і групового контакту, засобу впливу один на одного. Значення мовлення завжди усвідомлювалося суспільством, і тому питанням розвитку мовлення дітей приділялося найбільше уваги. Так, М. Ломоносов ще у XVIII столітті, створивши “Коротке керівництво до красномовства…”, зазначав, що без знань способів передачі думки один одному неможливо збудувати міста, храми,
Актуальність цього курсу пояснюється всезростаючою потребою суспільства в умінні вправно володіти словом.
Інтерес до здобуття риторичних знань закономірний: сучасне суспільство знаходиться в стані кризи риторичної культури, втрачений престиж мовленнєвого етикету – в сім’ї, в школі, в суспільстві. У суспільстві спостерігається невміння говорити, небажання думати про якості мовлення – це не просто проблема культури мовлення, але й проблема виховання особистості. Таким чином, з одного боку, майже відсутня соціально-естетична база для навчання риторики, з іншого – гостро постає потреба у формуванні риторичних знань.
Евристичні можливості риторики невичерпні. Ця наука спирається на досягнення лінгвістики, культури мовлення, розвитку зв’язного мовлення (з погляду сприйняття і створення висловлювання), психології (проблема психології мовлення), психолінгвістики (теорія мовленнєвої діяльності), соціолінгвістики, теорію комунікації тощо. Дані суміжних наук: філософії, логіки, етики дозволяють обгрунтувати, уточнити зміст і методи роботи з риторики, що має велике значення для формування комунікативної компетенції школярів. Для вчителя дуже важливо усвідомити, що класична риторика виникла не просто як збірник рецептів красномовства. Більша частина обсягу “Риторики” Аристотеля, вся дванадцята книга “Риторичних настанов” Марка Фабія Квінтиліана присвячені моральним проблемам мовлений майстерності. Риторика – “мистецтво переконання”, впливу; це накладає на риторатора велику відповідальність; йому належить заслужити довіру людей, завоювати моральне право використовувати свою майстерність на благо суспільства. Риторика відкриває великі можливості для нового погляду на системні якості мови, її виражальні можливості, сприяє формуванню й вираженню думки.
Школа не готує журналістів, письменників, ораторів та ін. Однак кожні: випускник повинен вміти сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання й переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами, критикою на зборах, написати замітку до стіннівки тощо. Курс риторики спирається на уміння, якими оволоділи учні з розвитку зв’язного мовлення, виразного читання теорії літератури, стилістики, мовної культури… Він буде ефективним, якщо спиратиметься на багатство духовного світу учня, загальний розвиток особистості, знання, високу активність у суспільному й особистому житті. Риторична підготовка таким чином, служить серйозним соціокультурним цілям, що повинні відповідати вимогам життя, задовольняти соціальне замовлення держави.
Погляди відомих учених, методистів на значення і завдання навчання риторики в школі. Уміле використання змістовного, красивого, образного мовлення в усі часи, в усіх народів цінувалося дуже високо, починаючи з Давньої Греції й Рима. Ораторське мистецтво в античному світі вважалося “божественним”, а на людину яка володіла даром красномовства, дивилися “як на Бога.” Цицерон вважав, що істинний оратор своїм мудрим словом і впливом на людей не лише собі шукає поваги, а й багатьом громадянам та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.
У середні віки, в епоху Відродження і пізніше в Європі мистецтво красномовстві посіло почесне місце серед навчальних дисциплін і в інших сферах суспільно діяльності – суді, в богослов’ї, політиці тощо.
Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі виявили митрополит Іларіон в “Слові про закон і Благодать”, невідомий автор “Золотой слова Святослава” (“Слово о полку Ігоревім”), Володимир Мономах у “Повчанні дітям своїм”, Іов Борецький, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький та ін. у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїх виступах і створеній ним “Риториці”, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Винниченко, Олександр Довженко, Олесь Гончар, Олесь Бердник та інші письменники у своїх творах і виступах.
З відродженням вітчизняної риторики постала проблема сучасної риторичної освіти. Важливого значення для її вирішення набувають дослідження історії риторики у тому числі і вітчизняної (С. Абрамович, С. Гурвич, І. Чепіга, М. Чикарьова); розробки спеціальних програм (Г. Клочек, Л. Мацько); навчальні посібники з риторики (В. Громовий “Мистецтво живого слова”, С. Гурвич, В. Погорілко, М. Герман “Основи риторики”, Г. Сагач “Золотослів”, “Риторика”); методичні статті про формування навичок ефективного спілкування, досвід учителів української мови (О. Глазова. Н. Голуб, Л. Мацько, О. Мацько, Е. Палихата, М. Пентилюк, Н. Саранді, Л. Скуратівський, М. Феллер,) тощо. Підійшовши творчо до вирішення багатьох питані) навчання риторики в школі, вони забезпечили її подальший розвиток, збагатили новими ідеями, порушили актуальні проблеми риторичної педагогіки, вивчення риторики в школі нового типу, намітили подальші шляхи наукової розробки проблем розвитку, що постійно висуває життя, зокрема, мисленнєвої і мовленнєвої діяльності учнів. Відтак успішно розробляються питання ролі мистецтва живого спілкування в житті людини, визначаються основні форми і методи навчання риторики, відповідні уміння й навички, які необхідно сформувати па кожному етапі (І етап – 1-4 класи; II етап – 5-6 класи; III етап – 7-9 класи; IV етап -10-11(12) класи ).
Зміст розділу “Риторика” і методичні прийоми навчання. Зміст і структура курсу “Риторика” в 10-11 (12) класах визначається з урахуванням знань, умінь і навичок, якими учні повинні були оволодіти в 5 – 9 класах.
Основними елементами змісту курсу є теми, що мають теоретико-практичний характер, у процесі опрацювання яких учні здобувають теоретичні знання, набувають практичних навичок публічного мовлення. Зокрема тематика може бути такою:
1. Загальні відомості про виникнення і розвиток риторики як мистецтва красномовства.
2. З історії ораторського мистецтва.
3. Основи ораторського мистецтва.
4. Види красномовства.
5. Найважливіші вимоги до публічного виступу.
6. Техніка підготовки до виступу.
7. Зміст і структура виступу.
8. Особистість мовця та його стосунки з людьми.
9. Виражальні засоби риторики.
10. Уміння переконувати.
11. Редагування підготовленого тексту.
12. Виступ перед аудиторією.
13. Контроль і самоконтроль.
Для формування практичних умінь і навичок з риторики необхідно враховувати здобуті учнями знання зі стилістики, лінгвістики тексту, теорії літератури тощо. Вивчаючи шкільний курс риторики, старшокласники знайомляться з технікою підготовки публічного виступу, особливостями його структури, способами виголошення промови, виражальними засобами риторики.
Ефективність цього процесу залежить від реалізації методичного принципу нерозривного зв’язку мови й мислення, який випливає із закономірностей мовленнєвої діяльності, що відбувається лише з опорою на мисленнєві операції.
Спираючись па позитивний досвід учителів у набутті учнями навичок риторичної майстерності визначилися такі методичні прийоми:
– виразне читання тексту;
– спостереження над мовленнєвою поведінкою;
– самоконтроль та самокорекція, саморецензування власного виступу;
– редагування текстів;
– порівняльний аналіз відредагованих текстів;
– створення текстів різних мовленнєвих жанрів (доповідей, повідомлень, виступів, рефератів, діалогів, промов та ін.).
У вивченні риторики доцільно застосовувати різні форми занять: практикуми, дискусії, диспути, рольові і ділові ігри (ділові ігри, прес-конференції, “круглі столи”, конкурси, тренінги, пов’язані з аналізом і наслідуванням кращих зразків мовлення) тощо. Такий підхід до навчання риторики створює творчу атмосферу, розвиває комунікативні вміння учнів, сприяє формуванню риторичної особистості.
Відповідно до програми формування риторичних умінь і навичок учнів здійснюється у двох напрямах:
1. Теоретичні основи риторики як науки.
Головна мета – ознайомити учнів з найдавнішою філологічною наукою. Звернути увагу на те, що риторика спирається на вміння й навички, набуті учнями з розвитку мовлення, виразного читання, теорії літератури, стилістики, культури мовлення.
2. Практична риторика.
Головна мета – досягти гармонічного поєднання роботи над змістом висловлювання та його формою.
Практичні форми роботи передбачають приділяти увагу таким видам писемного мовлення, як діловий лист, ведення щоденників, написання доповідей, рефератів, конспектів, публіцистичних статей, що сприятиме формуванню творчих здібностей учнів.
У курсі риторики передбачаються, поряд з ознайомленням учнів з новими поняттями, правилами, законами, моделями, прийомами, такі перспективи:
А) збудження інтересу до проблем мовлення, спілкування; інтересу до наук, предметом вивчення яких є спілкування, мовлення, текст;
Б) готовність вивчати літературу з риторики, уміння орієнтуватися в ній, знання термінології, необхідної для вивчення питань риторики;
В) здатність по-новому, з погляду риторичної системи, бачити, усвідомлювати й використовувати здобуті уміння й навички усного та писемного мовлення;
Г) ознайомлення учнів з основними видами мовленнєвої діяльності: сприйняття мовлення, його структура, швидкість і точність реакції в діалозі, зворотний зв’язок тощо.
Отже, курс риторики покликаний дати учням міцні знання основ ораторської майстерності, сприяти формуванню умінь і навичок в усіх її розділах: у виборі теми, збиранні матеріалу, плануванні, композиції, використанні засобів мови, фігур, правильності, виразності мовлення.
Роботу з формування риторичних умінь і навичок учнів можна подати у вигляді п’яти ліній, що проходять через усі уроки опанування риторики.
Перша лінія – це теоретичний матеріал з елементами історії: засвоєння понять, термінів риторики, законів, закономірностей розвитку риторики як науки, зв’язків, структур і моделей. Ця лінія складає основу курсу, забезпечує свідоме засвоєння його практичної частини, формує риторичне мислення.
Так під час вивчення теми “Тема виступу. Підготовка до виступу” учитель звертає увагу учнів на те, що успіх виступу залежить від ретельної підготовки. Тому в підготовці необхідно робити певні виписки, скласти план, конспект виступу, виділити ключові слова, які є основою виступу.
На закріплення теоретичного матеріалу варто подати таку вправу, яка б не тільки закріпила здобуті на уроці знання учнів, а й сприяла формуванню риторичного мислення. Наприклад.
– Прочитайте речення (які записані на дошці чи спроектовані через кодоскоп). Прокоментуйте зміст кожного з речень. Дайте відповіді на запитання: Як треба готуватися до виступу? Чи потрібно робити записи? Яку роль відіграють ключові слова в підготовці до виступу?
Публічний виступ – це мандрівка до певної мети, і її маршрут має бути нанесений на карту (Д. Карнегі). Людина, яка починає промову, не продумавши її структури, нагадує корабель, який виходить у море без стерна (І. Томан). Виграні баталії, надійні мости та вдалі виступи – результат добре обміркованого плану (П. Сопер).
Така робота сприятиме не тільки ознайомленню учнів з порядком підготовки до виступу, а й з можливими способами опрацювання матеріалу (виписки, складання конспекту), що формуватиме комунікативні уміння й навички, розвиватиме увагу, мислення, пам’ять, збагачуватиме словниковий запас учнів.
Друга лінія – читання, аудіювання, риторичний аналіз класичних зразків з сучасної практики ораторів, журналістів, письменників. Ця лінія також повинна бути підкріплена методичними рекомендаціями до аналізу текстів.
Аналіз риторичного тексту передбачає визначення теми, основної думки, переказ з різним ступенем близькості до тексту, складання плану, віднесення тексту до певного виду красномовства на основі його жанрових особливостей, визначення залежності мовного оформлення від комунікативного завдання. Орієнтовна схема аналізу може бути такою:
1. Визначити вид красномовства, форму викладу (монолог, діалог), жанр висловлювання.
2. З’ясувати тему висловлювання, комунікативне завдання мовця.
3. Назвати умови спілкування (місце, час).
4. Визначити структурні особливості, виражальні засоби (тропи, риторичні фігури) та їх стилістичну роль у тексті.
5. Назвати не вербальні засоби спілкування (якщо вони є).
6. Зробити висновок про реалізацію комунікативного завдання в мовленнєвій ситуації (повнота вирішення завдання, наявність порушень, недоліків у змісті, мовному оформленні).
Робота над змістом тексту вимагає уваги до його композиції. Вправи над композицією необхідні для формування риторичних навичок. Вибір і розміщення матеріалу (композиція) – чинники комунікативної стратегії, що по-різному виявляють себе в текстах різних типів: публічний виступ, науково-популярний текст, рецензія, відзив тощо – все це може бути включено в навчальну роботу і вмотивоване характером тексту, завданням: подумати про способи переконання, впливу активізації уваги слухачів.
Як підтверджує практика, тренінги, пов’язані з аналізом і наслідуванням кращих зразків ефективного мовлення, є одним із продуктивних шляхів формування риторичних умінь і навичок старшокласників. Відповідний мовленнєвий матеріал можна знайти в художній літературі, зокрема в біблійних текстах. Наприклад зробимо аналіз біблійної оповіді про Соломонову мудрість, коли до царя Соломона прийшли дві жінки з проханням розсудити їх у суперечці за дитину.
Повелів цар: “Подайте мені меча!” І принесли меча перед царя. Тоді цар наказав: “Розітніть живе дитятко на двоє та дайте цій половину й тій половину”. Каже тоді цареві жінка дитина якої була жива, – бо серце її зворушилося із жалю за своїм сином: “Нехай не вбивають!” А друга каже: “Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!” і розсудив цар: “Дайте тій першій живу дитину, не вбивайте. Та її мати!” Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, то всі сповнилися пошаною до царя, бо зрозуміли, що в ньому була мудрість Божа, щоб судити! (“Ілюстрована Біблія для молодих”)
Цей текст є зразком судових дебатів. Його адресат – дві жінки, адресант – цар Соломон. Тема – справедливість вибору. Комунікативне завдання – небагатослівними чіткими розпорядженнями зворушити серце справжньої матері дитини і мудро розсудити жінок. Ефективність мовлення Соломона виявляється в його мудрості знаннях психології людини. Він апелював безпосередньо до серця матері, її почуттів. Учні мають звернути увагу на залежність позитивного результату спілкування від урахування психології сприймання співрозмовника, на роль парадоксу у вирішенні комунікативного завдання.
Третя лінія – вивчення практичних засобів риторики: правил, прийомів, моделей фігур, типів мовлення, видів зв’язків, тропів, дикції, інтонації, тобто засобів, накопичених не тільки в практиці самої риторики, але й у суміжних з нею науках: стилістиці, граматиці, поетиці, теорії літератури, логіці. Цій лінії, на нашу думку, необхідно віддати найбільше часу, оскільки засоби мови учні повинні зрозуміти і засвоїти; вони повинні навчитися застосовувати їх у власній мовленнєвій практиці в усному і писемному мовленні.
Учні повинні вміти:
– проектувати мовленнєві ситуації, правильно добирати тему висловлювання, усвідомлювати мету ораторського виступу, виявити свою позицію;
– складати план, його деталі (підтеми, мікротеми), уводити різні композиційні прийоми;
– висловлювати свою думку, дотримуючись вимог точності, виразності мовлення, темпу, тону, гучності, ритміки, дикції, фразових наголосів;
– брати активну участь у рольових іграх, діалозі (дискусійному мовленні), імпровізаціях (не підготовленому мовленні).
Як показує практика, для формування риторичних умінь і навичок необхідно заохочувати учнів до самостійних спостережень над текстами відомих ораторів. Вивчаючи виражальні засоби риторики, можна, наприклад, використати поетичний текст Ф. Прокоповича:
Також двовірші – поради-перестороги тому,
Хто згубне кохання собі запрошує:
Ах, нерозумний! Невже добровільно бажати можливо,
Щоб це кохання тобі кров хвилювало завжди?
Кажеш, що в серці засікши, воно тебе спалює стиха.
Вір мені: здавшись йому матимеш лиха мішок!
Думать коли ж ти будеш, що поради ці віри не гідні,
Ось тобі вірш рятівний (сам лиш його прочитай):
“що означає “кохаю”, “кохання”, “коханий” – не знаю.
Знаю: лиш хто закохавсь, полум’ям хутко згорить.
– Виразно прочитайте текст. До якого виду красномовства він належить? Доведіть свою думку. На основі спостережень визначте в тексті виражальні засоби. З якою метою автор використовує тропи і риторичні фігури?
Школярі, таким чином, не тільки закріплюють характерні особливості соціально-побутового красномовства (текст невеликий за обсягом, емоційний, не має чіткої структурної схеми), а й звертають увагу на те, як виражальні засоби риторики (риторичне питання, риторичне звертання, риторичний вигук, метафора, гіпербола, повтор частин слова, інверсія) підпорядковані комунікативному завданню оратора – чітко, ясно й образно передати думку та емоції.
Четверта лінія – створення учнями власних висловлювань (конструювання монологів, діалогів, усних і писемних висловлювань з урахуванням завдань учителя), формування риторичних умінь і навичок. Учні повинні вміти:
– побудувати схему логічних доведень (наприклад, тексту-міркування), сформулювати тезу, довести її усно, з’ясувати, які ланки в міркуванні можуть бути пропущені;
– написати невеликий опис, обгрунтувати використання у ньому тропів;
– підготуватися до виступу по радіо: вибрати тему, скласти текст, проаналізувати його, виступити, зібрати відгуки, тобто вивчити ефективність (зворотній зв’язок)
– спроектувати діалог, ураховуючи ситуацію, що вимагає дотримання ділового етикету; написати цей діалог; обгрунтувати вибір засобів; провести рольову гру (наприклад, розмова по телефону).
На цьому етапі вивчення риторики вчитель повинен передбачити виконання вправ аналітичного, репродуктивно-конструктивного, творчого характеру, спрямованих на формування в учнів навичок якісного спілкування. Наприклад.
– Прочитайте прислів’я. Відповідно до них складіть правила для мовця і слухача. Жартуй, жартуй, та не смійся. Від теплого слова і лід розмерзається. Добре ласкаве слово краще м’якого пирога. Гостре словечко коле сердечко. Слухай багато, а говори мало. Хто мовчить, той трьох навчить. Умієш говорити – умій слухати. Шабля ранить тіло, а слово – душу. Яка головонька, така й розмовонька.
– Прочитайте уривок з тексту. Дайте комунікативну характеристику особистості Мокія Мазайла. Визначте виражально-зображувальну роль порівнянь у тексті.
– Рідня – а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть
(До дверей). Буду співати, кричати під дверима, отут буду танцювати, свистіти! .. (До Улі) Як одлюдник в пустелі, як мізинець у каліки, як… (М. Куліш).
Пропоновані вправи активізують мовно-естетичний досвід, чуттєво-мовленнєві орієнтації учнів, розширюють знання учнів про виражальні засоби мови, сприяють розумінню взаємозв’язку змісту і форми висловлювання.
П’ята лінія – вільна творчість. На цьому етапі значна роль відводиться вчителеві, оскільки роботи учнів найчастіше індивідуальні (оповідання, листи, переклади, твори, роздуми).
Робота п’ятої лінії виходить за межі обов’язкової програми і якоюсь мірою перехрещується з іншими предметами (література) та позакласною роботою. Її мета – саморозкриття особистості, залучення до творчої діяльності. Наприклад.
– Підготуйте наукове повідомлення з посиланням на дослідження авторитетних учених на одну із запропонованих тем: “Мова – духовна скарбниця народу”, “Джерела збагачення української мови”, “З історії походження української мови”.
Важливо звернути увагу й на рольові ігри, які орієнтують учнів на різні життєві ситуації, аналіз прикладів з різних джерел риторики, що дозволить наблизити учнів до риторики і сформувати необхідні для сучасної людини риторичні знання. Такий підхід сприятиме підвищенню рівня мотивації мовленнєвих дій учнів перш за все через уведення активних форм навчальної комунікації.
Отже, під час навчання української мови необхідно пробуджувати інтерес учнів до проблем риторики. Учитель повинен використовувати будь-яку ситуацію, щоб показати напрями риторичної організації думки через мову. На заняттях з риторики вчителю необхідно навчити школярів відходити від стандартних завчених фраз, розвивати творчі здібності, розумно поєднувати роботу над усним і писемним мовленням, урізноманітнювати види робіт та їх тематику, створювати ситуації, наближені до реальних умов, що сприятиме формуванню риторичної особистості.
Запитання і завдання
1. Що вивчає шкільна стилістика?
2. У яких класах і в якому обсязі знайомляться учні зі стилем мовлення?
3. Яка роль стилістичних умінь і навичок у формуванні комунікативної компетенції учнів?
4. Розкажіть про функціонально-стилістичне спрямування навчання мови. Аргументуйте прикладами.
5. Яка робота зі стилістики проводиться в 1 -4 класах?
6. Розкрийте особливості методики ознайомлення учнями зі стилями мовлення у 5-7 класах. Наведіть приклади уроків.
7. Які форми роботи зі стилістики у 8-9 і старших класах?
8. Що являє собою система стилістичних вправ? Наведіть приклади.
9. Визначте місце риторики у програмі з української мови для 5-9 класів.
10. З’ясуйте змісті методи роботи з риторики в 10-11(12) класах.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)