Соціологія короткий енциклопедичний словник
УСПІХ ЖИТТЄВИЙ – комплекс уявлень, сформований на грунті сусп. вимог (норм, цінностей, стандартів), очікувань та визнання актуальних і потенційних індивідуальних досягнень, які оцінюються як високі, престижні, взірцеві у стратифікованому суспільстві. Цей комплекс слугує критерієм оцінок, які саме результати діяльності індивідів соціально винагороджуються, до чого варто прямувати, чим слід пишатися. Проблематика У. ж. охоплює сукупність відповідних соціокультурних зразків і водночас індивідуальних
Залежно від того, в якій сфері людської діяльності досягнуто У. ж., розрізняють успіх професійний, політ., наук., спортивний і т. д. Можлива і стратегія свідомого ухилення від У. ж. у сусп. житті і реалізація його в сфері приватного життя (родина, дозвілля тощо). Критерієм типологізації У. ж. можуть бути і засоби його досягнення
Індустріально – капітал. суспільство відкрило індивіду безліч шансів на перехід з однієї страти до іншої. Ніхто не змушений залишатися довічно закріпленим за своїм статусом. Звичайний фермер може у майбутньому стати президентом, незаможна жінка – нац. кінозіркою. Поряд із цим клас, зразком У. ж. (“амер. мрія”), а також традиційним для протестантської етики виправданням успіху як матеріального збагачення через ідею служіння, специфічний соціокультурний феномен репрезентувала рад. модель У. ж. Установка на пріоритетність колективного характеру досягнень, офіційна пропаганда особистої скромності і контроль з боку адміністративно-командної системи за соціальними переміщеннями майже не залишили легітимного поля для прояву особистісної ініціативи, підприємницької поведінки, суверенітету особистості у проектуванні та творенні приватного життя.
Під час переходу до відкритого егалітарного суспільства У. ж. перестає бути жорстко детермінованим з боку соціального статусу. Підтримання певного статусу індивіда, його саморозвиток і самоздійснення дедалі більше визначаються індивідуальними ресурсами і конкурентною активністю інших індивідів. Соціальний статус особистості в розвинених індустріальних суспільствах визначається дедалі частіше її реальними досягненнями, ніж аскриптивними ознаками. Приреченість на місце в заданих соціальних ієрархіях трансформується у пошуку “своєї” статусно-рольової ієрархи, в якій ціною індивідуальних досягнень можна стати першим, аж до ініціювання нової системи ієрархій. У посткомуніст. суспільстві певний період закономірно співіснують дві моделі У. ж. – попередня, колективно-патерналістська, і нова, індивідуально-прагматична, у різному співвідношенні серед різних вікових, освітніх, сімейних, професійних і терит. груп.
Поняття “У. ж” досить опрацьоване в сучасній зх. соціології. У. ж. досягається, за Д. Рісменом, за допомогою поведінки, яка відповідає уявленням про нього інших (кола спілкування, референтної групи, ЗМІ). “Орієнтованому на іншого” індивідові пропонується брати участь у змаганні за У. ж. шляхами, що їх відкривають йому соціальне походження і можливості, які обумовлені соціальною системою. Відома праця Р. Мертона присвячена, зокрема, аномії – невідповідності між цілями У. ж., які задаються культурою, та інституціально обмеженими засобами їх досягнення. П. Бергер, розглядаючи У. ж. як висхідний рух абстрактними сходами, як прояв притаманної сучасній людині орієнтації на відкритість соціальних ієрархій, а не на існуючі обмеження до соціального просування, пов’язує цю тенденцію з об’єктивними рисами зх. суспільства індустріального капіталізму. Критерієм У. ж. є соціальна мобільність, а класи утворюють той соціальний простір, у якому здійснюються індивідуальні успіхи. Згідно з концепцією П. Бурдьє, в освітній системі винагороджується обізнаність індивіда щодо культури вищих верств суспільства, здатність сприймати і відтворювати відповідні зразки поведінки. Індивіди здійснюють висхідну мобільність залежно від міри конвертації екон. капіталу в освітній. Н. Ештон, Д. Філд виявили, що в середовищі будь-якого класу і соціальної верстви існують типи “альпініста” (зі спрямованістю на досягнення У. ж.), “статика” (з помірною активністю) і “пасивної людини”, виділені К. Куїном. Висоти, які штурмують “альпіністи”, розташовані на різних рівнях, що визначаються сукупністю шансів на той чи інший тип і міру У. ж. О. Данкен встановив, що на додаток до абсолютного рівня доходів респондентів задоволення рівнем життя як суб’єктивне відчуття У. ж. також порівнюється з їх відносною позицією у розподілі доходів.
На противагу традиційному розумінню У. ж. як матеріального, в літературі є свідчення і про т. зв. експресіоністський тип У. ж., спрямований на максимальну самореалізацію індивіда (Д. Янкелович). Дослідженнями М. Кона зафіксовано, що люди, які займають вищі позиції в соціальній стратифікації, більше цінують самовизначення для своїх дітей і самі орієнтовані на самовизначення, ніж ті, хто перебуває нижче на соціальних сходинках. Отже, існуючі підходи до тлумачення У. ж. зводяться до двох констатацій: 1) У. ж. – це досягнення тієї позиції в ієрархії, яка відповідає очікуванням інших, навіть за умови розбіжності з особистими домаганнями; 2) успішним може вважатися статус, навіть і не престижний, але такий, що оцінюється як успішний самим індивідом.
У. ж. може бути виміряний за допомогою шкали соціальної винагороди, популярності, впливу, рейтингових оцінок, показників кількості однодумців, прихильників, послідовників. При аналізі суб’єктивної складової У. ж, (вибір індивідом соціальної ієрархії, яка оптимально відповідала б його можливостям; порівняльне оцінювання соціальних статусів – власного і “значущих інших”, подолання бар’єрів на шляху до успіху тощо) доцільне застосування біографічного методу, а також методів визначення самооцінки і рівня домагань. Інтегративна формула У. ж. запропонована Є. Головахою, забезпечує взаємозв’язок актуальних і перспективних показників. Об’єктивний У. ж. трактується в ній як сукупність життєвих досягнень, а суб’єктивно-перспективний – як готовність і здатність людини до подальшої самореалізації у різних сферах життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)