Соціологія короткий енциклопедичний словник
УТОПІЯ – У первинному значенні – назва вигаданої країни у творі англ. гуманіста Т. Мора: “Досить корисна, а також і цікава, воістину золота книжечка про найкращий устрій та про новий острів Утопія”; жанр літ.-публіцистичних та соціально-гуманістичних творів; тип свідомості, що протиставляє уявний, належний або бажаний стан речей самій реальності, акцентуючи на безумовній перевазі першого над другим.
Часто головною ознакою У. вважають її принципову нездійсненність, проте ця ознака
Традиційно У. включає два компоненти – критику (явну або завуальовану) існуючої ситуації та опис позитивного, належного стану справ. Розрізняють кілька видів У.: соціальна У. – образ належного стану справ у суспільстві (див Утопія соціальна); естетична У. – уявлення про вдосконалення життя людей засобами архітектури та мистецтва (У. Моріс вважав, що між корисністю і красою речей не повинно бути різкої межі; якщо кожна річ нашого оточення буде витвором мистецтва, люди зміняться на краще; О. Уайльд писав про культ красивих предметів, які є сходинкою до всякої мудрості та до всякого значення; Ле Карбюз’є прагнув шляхом побудови “Будинку вілл” та ін. архітектурних комплексів, на зразок “Будинку вілл” та “будинку – машини”, створити умови соціальної рівності у процесі урбанізації); етична У. – уявлення про те, що люди зможуть поводитися завжди згідно з нормами моралі під впливом зростання обсягу знань та поширення освіченості (Просвітництво), або в результаті поширення реліг. уявлень та норм (християнські місіонери), або під впливом краси (діяльність фірми У. Моріса). Сюди ж можна віднести уявлення про можливість всезаг та повної реалізації якогось окремо взятого морального принципу (справедливості, правди і т. п.); реліг. У. – образ певної групи людей (громади, регіону, країни і т. п.), співжиття якої набуло довершеної досконалості в результаті того, що воно грунтується на принципах та заповідях певної релігії або очікування повного та всебічного здійснення реліг. пророцтв та заповідей (есхатол. уявлення ранньохристиянських общин, ідеол. концепції деяких єресей та сект на початкових етапах їх існування); політ. У. – образ правителя або способу політ, правління, що забезпечив би найкращий стан політ, ситуації у державі (“добрий цар” в уявленнях рос. селянства, “освічений монарх” у поглядах представників франц. Просвітництва XVIII ст.).
У вітчизняній соціально-політ. літ. У. часом ототожнюють з міфом, особливо коли характеризують якесь явище або процес (як утопічний, міфол. і т. п.). Для такого ототожнення, безумовно, є певні підстави. Напр., і міф, і утопія не роблять чіткої межі між реальним та ілюзорним. Проте між міфом та У. е і суттєві відмінності: 1) міф охоплює весь світ (космос, землю, рослини, тварин, людину), У. – лише людей та організації їх життя; 2) міф включений у наявну дійсність, вплетений у неї, тоді як У. свідомо відмежовується, дистанціюється від дійсності; 3) міф розглядається як реальність у той час, коли він виступає як міф; в У. ж так чи інакше йдеться про певну іншу реальність, яка не збігається з тим, що є нині реальним; 4) міф здебільшого не має оцінкового характеру навіть тоді, коли йдеться про т. зв. міфи оцінок, бо в останніх оцінка стосується функцій, придатності речей, а не етичного, естетичного та ін. нормування; У. ж спрямована на здійснення оцінкових порівнянь, вона формує свій позитивний компонент саме на їх основі.
Функції У.: 1. Критична. Містить критику реального стану справ у тій чи іншій сфері сусп. життя або суспільства в цілому; 2. Гносеол. Здійснюючи крит. аналіз реального стану речей. У., по-перше, шляхом опису дає досить детальну інформацію про процеси та явища; по – друге, намагається з’ясувати причини негараздів, про які йдеться; 3. Аксіологічна. В оцінках постає, як правило, чорно-білий світ, що розглядається як розірваний, розділений на позитивне і негативне, які протистоять одне одному. У “позитивних” У. опис досконалого суспільства протиставляється “поганому” суспільству, у “негативних” У. – навпаки. Проте в обох випадках об’єкт опису одномірний – він або безумовно “хороший”, або безумовно “поганий”; 4. Культуротворча. Пов’язана із прагненням утопістів до повної і цілковитої реалізації зображених ідеальних утворень, задумів здійснити нездійсненне; 5. Особистісна. Реалізується в період становлення особистості, коли утопічність прагнень та уявлень про світ є необхідним компонентом процесу формування здатності людини до творчості, становлення її індивідуальності. Появу цієї свідомості як особливого вектора функціонування сусп. свідомості можна пояснити розкладом міфу, внаслідок чого остання втрачає можливість довільно ототожнювати свої акти з дійсністю, а дійсність – із своїми внутрішніми проблемами. У топічна свідомість виконує функцію компенсації неповноти свідомості за умов раціоналізації і її самої і життя (див. Свідомість утопічна).
У соціології У. розглядається як істор. та соціально обумовлена форма сусп. усвідомленої колективної дії, що спричиняє ті чи інші поведінкові (масові, індивідуальні) стереотипи. Існує кілька розумінь У. Напр., Ж. Сорель протиставляє її як раціоналізовану хибну свідомість соціальному міфові, цій формі стихійного виразу сусп. потреб. К. Маннгейм розглядає У. як соціальну критику, що має виводити суспільство за межі існуючого стану на відміну від ідеології, котра править за соціального апологета існуючого. Л. Мемфорд пояснює У. як соціальне передбачення, прогноз майбутнього. Ф. Хайєк та Ф. Поллок, навпаки, тлумачать У. як ліберально – демокр. (політ.) ідею, що виникає на противагу марксизмові.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)