Вернадський Володимир Іванович

Вернадський Володимир Іванович (1863 – 1945) – видатний український та російський учений, автор теорій про живу речовину, біосферу і ноосферу, що має істотне значення для еколого-економічного обгрунтування раціонального природокористування та оптимізації взаємодії суспільства і природи. Поняття “ноосфера” означає якісно новий стан біосфери Землі (її перебудови) і навколишнього простору (отже, нової оболонки Землі), що формується під впливом розумової та фізичної діяльності людства, яку можна порівняти з могутніми природними геологічними

процесами. Діяльність людини є закономірним етапом еволюції біосфери, неминучості її трансформації в ноосферу, вирішальний чинник якої – перетворювальна роль науки та соціально організованої праці людства. При цьому виникає найвища якісно нова форма руху матерії – соціальна, яка породжує нове джерело і форму енергії – ноосферну і біосоціальну енергію. Остання через механізм суспільного виробництва формує суспільну людину і суспільну культуру, в якій (людині) повинні органічно поєднуватися
приватні інтереси (інтереси особистості та членів її сім’ї) з колективними, суспільними і загальнопланетарними інтересами. Оскільки рушійною силою трансформаційних процесів є суспільне виробництво і насамперед розумова праця, то основою політичної економії є трудова теорія вартості. Сама праця як найвища цінність повинна бути розумною, під якою В. розумів вільну і добровільну працю. Людина, крім того, є закономірним результатом розвитку Всесвіту, загальнопланетарним явищем, яке продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок взаємодії цих трьох складових (людської думки, людської природи і людської праці) виникає синергічний ефект, нова могутня продуктивна сила (за В. – нова геологічна сила), яка акумулює, синтезує енергію цих складових і формує ноосферу, її сутність. Проте елементом – домінантом з-поміж складових є свідомість, наукова думка, які організовують в єдине ціле різні енергетичні потоки, синтезують біохімічну енергію, продукуючи при цьому такі принципово нові види енергії (ноосферну і біосоціальну), які діалектично заперечують попередні. Внаслідок цього у складі соціальної матерії та соціальної енергії з’являється надзвичайно важливий елемент – соціальна культура. Сама культура при цьому (техніко – технологічна, виробнича, культура фізичної та розумової праці тощо) відгалужується у важливу політико – економічну категорію, за допомогою якої визначається ступінь гуманізації та екологізації економіки, а її розвиток здійснюється за специфічними для цієї сфери законами. Найширший простір для дії цих законів має ноосфера. У ній також органічно поєднуються ціннісні духовні орієнтири всіх суб’єктів. Водночас лише в ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібностей), культури, моралі, психічних якостей тощо. Нового виміру в цій сфері набуває розвиток продуктивних сил, зокрема продуктивної праці. Такою стає насамперед наукова, творча праця, в процесі якої генеруються нові наукові ідеї, здійснюються творчі відкриття, розвивається творча активність людини і наукового колективу, мобілізуються й розширюються їх свідомість, культура, воля, енергійність. Внаслідок цього послаблюється роль матеріального і посилюється роль духовного виробництва, все більше акумулюється розум людства, який генерує і синтезує біохімічну енергію, причому темпи цього процесу зростають, “те поняття ноосфери перебуває у цілковитій співзвучності з основною ідеєю, яка пронизує “науковий соціалізм”, зокрема передбачає планетарне планування”.




Вернадський Володимир Іванович