Вільне козацтвo

Політологічний словник

Вільне козацтво – українські добровільні збройні формування, що виникли в процесі розвалу царської армії навесні 1917 р. з метою створення і захисту Української держави в умовах наростання революції, коли в містах і селах України загострилася проблема охорони громадського порядку. В. к. виникло у Звенигородському повіті на Київщині. У квітні 1917 р. кожна волость повіту мала спеціальні загони В. к. Поступово вільно-козацький рух поширився на Київщину, Херсонщину, Катеринославщину, став майже всеукраїнським. 16 –

20 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся перший всеукраїнський з’їзд В. к. Почесним отаманом В. к. на з’їзді було обрано командувача 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського. Центральна Рада підтримала ідею організації загоні В. к. в єдину організаційну силу. В. к. активно залучалося до боротьби з більшовицькою агресією взимку 1917 – 1918 pp. Наприкінці 1918 р. уряд УНР здійснив спробу заснувати Вільне реєстрове козацтво для організації внутрішньої охорони повітів, але наприкінці березня 1918 р. за вказівкою
німців припинив діяльність у цьому напрямку. Наказом міністра УНР 5 квітня 1918 р. загони В. к. було розформовано. Спробу відродити загони В. к. було здійснено в 20-30-ті роки в еміграції.

Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К., 2002.

M. Головатий




Вільне козацтвo