ВІРА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ВІРА – соціальна реальність, що існує у формі духовно-емоційного зв’язку між індивідами, соціальними групами і класами, який грунтується на життєвому досвіді, попередньому суб’єктивному враженні про партнера цих відносин; системи ідей і образів про навколишній світ, що набувають значення самодостатніх норм і цінностей, і, таким чином, стають мотивом, стимулом, установкою та орієнтиром соціальних зв’язків, відносин та дій.

Соціальні зв’язки, відносини та дії на рівні В. відзначаються

тим, що грунтуються на почуттях і не потребують наук, обгрунтування своєї правомірності та змісту і у разі домінування таких почуттів. Це скоріше є ознакою масової культури.

В. може розглядатися як структурний елемент духовної культури, головною відмітною ознакою якого є заснована на суб’єктивному життєвому досвіді суб’єкта В. у можливість сприймати невідоме і майбутнє. Тому В. у такому розумінні розширює можливості людського всебічного освоєння світу, тобто надає індивідам певних універсальних якостей. Вона виступає основою для утворення в духовній культурі цілої низки інших духовних

якостей, зокрема, таких як: вірність, довіра, впевненість, самовпевненість, марновірство, віроломство (зрадливість) тощо. Вона є однією з складових політ., ідеол. тощо переконань. Проте світогляд людини, у якої В. домінує над знанням, має ту особливість, що набуває здатності сприймати належне як суще, бажане як дійсне, майбутнє як сучасне і навіть хибне як істинне.

Безпосередньо з В. пов’язане функціонування поняття “вірогідність” – як міра можливості прояву певного явища.

З т. з. гносеології, В та похідні від неї духовні явища завжди розглядаються у співвідношенні зі знанням як певний рівень відображення дійсності, хоча і зумовлений відповідними соціальними детермінантами.

З т. з. соціології, усе це є проявом безпосередніх сусп. відносин, особливим характером спілкування їх суб’єктів. Такі відносини є не матеріальними, а духовними, і грунтуються вони не на знанні, а на життєвому досвіді даних суб’єктів. Тому предмет В. не потребує доказовості й логічного обгрунтування, що є головною відмітною її ознакою. Тому вона є практично-духовною за своїм функціональним змістом, тобто В. сприяє сприйняттю належного як сущого, вказує на те, що вона є такою духовно-культурною якістю людей, котра забезпечує можливість досить інтенсивної міфологізації сусп. відносин і всього навколишнього світу та досить стійкого існування у часі даних міфічних образів і ідей, яким людська уява надає об’єктивного значення. Соціальна реальність, у такому випадку, сприймається як така, де дійсними суб’єктами соціальних процесів і змін є не люди, не соціальні спільності, не соціальні ін-ти тощо, а саме ці образи та ідеї, для яких різні елементи соціальної структури є об’єктом впливу.

Крім того, у вирішальні, визначальні для людини моменти В. часто набуває екзистенціального значення і перетинається з надією. Вказані ознаки дають змогу для ефективного використання В. філософією межових ситуацій, тобто екзистенціалізмом, а особливо теологією та релігією, де вона сама набуває значення доказу (за принципом: вірю – отже, є) буття вищої сили, що у різних культурах має різне образне втілення. У всіх релігіях доказ замінюється системою догматів, які і підміняють собою етичні, естетичні, світоглядні тощо принципи. Цим фактично духовне життя суспільства зводиться до реліг., духовність до релігійності, і цим же В. фактично перетворюється на марновірство, культ.

Тому сусп. відносини, підвалинами яких є реліг. цінності, відрізняються від світських, які є більш гнучкими і толерантними.

Суспільство, в якому домінують такі відносини, в соціології класифікується як традиційне.

В дійсності В. є лише однією з категорій (у значенні структурних елементів) духовної культури і духовність аж ніяк не зводиться до В. Якщо аналізувати місце і роль В. у структурі духовної культури з т. з. феноменол, соціології як системи духовних соціальних відносин, то тут треба розглядати і відносини, що грунтуються не тільки на вірі, а й на волі суб’єктів таких відносин, їх рівні знання закономірностей сусп. розвитку, їх інтересів тощо. Для соціол. культури тут – невичерпне поле прикладання зусиль. Емпіричні соціол. дослідження функціонування В. у суспільстві проводяться переважно в межах соціології, релігії, де вона розглядається як така, що має сакральний характер і лише зовнішньо відбиває В. як таку.

Значущість В. прямо залежить від рівня й глибини знання, яке завжди історично обмежене. Тому в багатому арсеналі засобів освоєння людиною світу і особливо істор. процесу, який чималою мірою характеризується тим, що історія – це, по суті, неперервний стан нестійкої динамічної рівноваги найрізноманітніших індивідуальних і сусп. сил, соціальних і політ, систем, зламів епох, стадій переходу та невизначених ситуацій, що ставлять людину перед необхідністю вибору, В. завжди відіграватиме першорядну роль.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)


ВІРА - Довідник з соціології


ВІРА