Історія економічних вчень
МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
Як відповідно до концепції Дж. Б. Кларка розподіляється дохід між виробничими факторами?
Принцип граничних величин неокласики поширили на сферу виробництва. Американський економіст Джон Бейтс Кларк (1847-1939) використовував цей принцип (поряд з іншими) для вирішення проблеми розподілу “суспільного доходу”.
Як визначити частку кожного фактора в продукті?
Кларк розглядає співвідношення двох факторів – праці та капіталу
– з кількісним збільшенням одного фактора (за незмінності іншого) його віддача поступово зменшується;
– ринкова ціна, а отже, і частка кожного фактора, встановлюється відповідно до граничного продукту, що створюється за допомогою цього фактора.
Відповідно до концепції, висунутої Кларком, заробітна плата найманих робітників збігається з розміром продукту, який належить “приписати” граничній праці. Наймаючи робітників, підприємець не буде перевищувати межу, за якої додаткові працівники не приносять йому додаткового доходу. Продукт, створюваний “граничними”
Інакше кажучи, граничний продукт дорівнює граничному доходу.
Весь фонд заробітної плати становить граничний продукт, помножений на кількість працівників. Продукт праці додаткових працівників встановлює рівень оплати всіх зайнятих на цьому підприємстві.
Дохід підприємця дорівнює різниці між величиною створеного продукту і тією частиною, яка становить фонд заробітної плати. Якщо заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці, то дохід підприємця – граничною продуктивністю капіталу (його останньою, доданою одиницею). За теорією Кларка, дохід підприємця як власника засобів виробництва становить відсоток на вкладений ним капітал. Прибуток – результат підприємницької функції власника капіталу. Він утвориться тоді, коли підприємець виступає як новатор, впроваджує вдосконалення, нові комбінації виробництва.
Особливість розподільної концепції Кларка полягає в тому, що вона спирається не на принцип “витрат”, а на принцип результативності виробничих факторів, їхнього внеску в створення продукту.
“Ціна” фактора, за Кларком, визначається вартістю приросту продукції при використанні додаткової одиниці цього фактора.
Продуктивність факторів визначається відповідно до принципу зобов’язання. Кожній додатковій одиниці фактора належить весь додатковий (“граничний”) продукт без урахування участі в цьому процесі інших факторів. Гранична продуктивність кожного фактора виробництва відповідає величині створеного ним граничного продукту.
Зобов’язання (див. концепцію альтернативних витрат Ф. Візера) – це принцип, відповідно до якого прийнято вважати, що граничний продукт є не результатом комбінування факторів, а наслідком функціонування одного з факторів.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)