Які найвідоміші концепції влади?

45 Які найвідоміші концепції влади?

Існують різні філософські й політологічні концепції влади. Розгляньмо найвідоміші з них.

Біхевіористська концепція зводиться до намагання маніпулювати поведінкою на рівні окремої людини заради стабільності політичної системи. За цією концепцією влада розглядається як вихідне начало, яким детермінуються всі політичні дії особи. Виходячи з цього, окреслюються такі підходи до визначення влади:

– влада як “воля до влади” – силова модель політичного процесу;

– політичні відносини

як “ринок влади” – ринкова модель політичного процесу;

– політичний ринок як змагання суб’єктів влади – ігрова модель політичного процесу.

У реляціоністській концепції влада постає як відносини між особами, які дають змогу одному індивідові або групі змінювати поведінку іншого індивіда або групи. Головну увагу в цій концепції приділено рольовим відносинам. Реляціоністські тлумачення влади розглядаються у таких варіантах: “опору”, “обміну ресурсами”, “розподілу зон впливу”. Теорія “опору” – це своєрідний психологічний акцент у системі владних відносин.

Її автори Д. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рейвен зосереджують увагу на класифікації різних форм і ступенів опору в системі владних відносин, опору, який підвладний тиску з боку суб’єкта влади. Основоположники теорії “обміну ресурсами” П. Блау та Д. Хіксон взяли за основу аналізу владних відносин нерівний розподіл ресурсів між володарем та підвладними. На їхню думку, влада є функцією залежності індивіда від розподілу ресурсів. Ця теорія спирається на соціологічні чинники. Д. Ронг, автор теорії “розподілу зон впливу”, стверджує, що в системі владних відносин особи перебувають у стані обміну ролями. У цій теорії головну роль відведено політиці.

Основним поняттям системної концепції влади є політична система. В ній існують макро-, мезо – та мікропідходи. Т. Парсонс і Д. Істон розглядають владу як атрибут макросоціальних систем. На їхню думку, влада є способом організації, посередником у політичній системі, певною умовою її виживання, засобом прийняття рішень. М. Крозьє, К. Дойч аналізують владу у співвідношенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами. Це мезопідхід. На мікрорівні владу як взаємодію індивідів у межах соціальної системи вивчали Т. Кларк та М. Роджерс. Вони вважали, що суб’єктом влади є передусім особа. Таким чином, роль індивіда в суспільстві визначає його владу.

За теологічною концепцією влада – це досягнення певних цілей, отримання запланованих результатів.

Як можливість використання певних засобів насильства і примусу визначає владу інструменталістська концепція.

За структурно-функціональною концепцією влада – особливий вид відносин між підлеглими та керівниками.

Психологічна концепція вбачає витоки влади у свідомості та підсвідомості людей. її автори 3. Фрейд та К. Г. Юнг.

У марксистській концепції з’явилося поняття “соціальна влада”, основними рисами якої, на думку її авторів, є класовий характер влади у класовому суспільстві, відносини панування й підкорення, зумовленість соціального панування майновими відносинами.

Термін “бюрократія” у перекладі з французької буквально означає панування канцелярії.

У політології прийнято вважати, що бюрократія – це специфічна форма соціальних організацій і відносин у суспільстві, в яких центри виконавчої влади практично незалежні від більшості їх членів. Під бюрократією також розуміємо привілейований прошарок чиновників адміністративного апарату держави.

Це поняття вперше ввів у науковий обіг французький учений Вінсент де Турне 1745 р. Проте його науковий аналіз дав Г. Гегель, розробивши трирівневу модель: 1) державна влада; 2) адміністрація; 3) громадянське суспільство. К. Маркс замінив поняття “адміністрація” на поняття “бюрократія”.

М. Вебер, Б. Айзенштадт досліджували умови бюрократизації та розвитку формалізму, розвиток теорії організації. М. Вебер вважав бюрократію центральним феноменом сучасного суспільства, ідеальним типом управління, своєрідною вершиною управлінської раціональності та ефективності. На його думку, бюрократія – певною мірою результат процесу раціоналізації і суспільства, й культури.

Учений навів такі основні принципи функціонування бюрократії:

– бюрократія базується на сукупності правових норм, які надають кожному службовцю повноваження в окремій, обмеженій сфері. Ці норми окреслюють повноваження та обов’язки організації так само, як конституція демократичної держави має окреслювати повноваження та обов’язки уряду країни загалом;

– установа або організація запроваджує письмові правила, покликані регулювати її діяльність згідно з чинними законами. Ці правила роз’яснюють, як установа застосовуватиме правові норми чинних законів у кожному окремому випадку, як упроваджуватиме свої рішення і які повноваження буде при цьому надано її співробітникам. Правила застерігають від свавільної та непередбачуваної поведінки з особами та організаціями, які звертаються до установи, і співробітниками;

– посади розподіляються за ієрархічним принципом: кожним керує вищий за посадою і водночас кожний керує кимось, за посадою нижчим. Найвища у такій структурі посадова особа звітує перед зовнішньою щодо установи особою, яка обіймає вищу посаду. Як правило, це голова виконавчої гілки влади або законодавчий орган. Ніхто не має права діяти незалежно або за межами юридично визначених повноважень;

– службовців призначають на відповідні посади, керуючись ступенем їхньої компетентності та спроможності виконувати поставлені завдання, освітою та відповідно до встановлених правил. Час перебування на посадах залежить виключно від їхнього стажу та службових досягнень, а оцінка останніх – від вищих за посадою осіб;

– службовці отримують заробітну плату, розмір якої залежить від їх розташування в ієрархічній структурі. Це єдина винагорода, яку вони отримують за свою службу. Вони не мають жодних інших претензій на будь-яку рухому чи нерухому власність організації чи якісь пільги;

– усі рішення та накази віддаються у письмовій формі. Ці письмові документи є орієнтирами для дій у майбутньому та полегшують звітність перед вищим начальством.

Бюрократія справляє вплив на політичне життя суспільства. Бюрократична структура влади має велику стійкість і непорушність, унаслідок чого старий апарат може функціонувати навіть під час зовнішнього втручання, в умовах перехідного періоду та в інших екстремальних ситуаціях. Оскільки бюрократія є вельми міцний інструмент реалізації влади, вона спроможна нівелювати навіть парламент. Водночас М. Вебер розрізняв політичну і бюрократичну діяльність.

Зазначимо, що система бюрократичного управління, її організація мають постійно діючий, підпорядкований регламенту апарат кваліфікованих чиновників, у якому кожен з них посідає певне місце. При цьому чиновник, призначений за договором, отримує тверду заробітну плату, можливості для просування по службі, одержує гарантовану пенсію, має службову недоторканність.

Проте за певних умов виникають можливості для поширення хабарництва, казнокрадства, холуйства, підлабузництва, свавілля, формалізму тощо. Як правило, такі обставини породжує відсутність службового етичного кодексу, недостатня заробітна плата, не конкурсна система призначення на посаду. Відомий вислів “Кадри вирішують усе” – небезпідставний.

В умовах демократизації суспільства бюрократія набуває неабиякої ваги. Будучи пов’язаною з потребами ринкової економіки, вона разом з ринком забезпечує деперсоналізацію суспільних відносин. Сила й організованість бюрократії певною мірою дають підстави виокремити її в самостійний прошарок, у руках якого зосереджено реальну владу.

На початку XXI ст. процес гуманізації вийшов далеко за межі освітньо-виховного процесу, увібравши в себе елементи нової етики, які розглядають суспільство як осереддя для гармонійного поєднання людини й колективу, суспільних і політичних інститутів.

Важливою складовою такої гармонізації суспільства є гуманізація діяльності бюрократії, державної адміністрації. Світовою практикою вироблено багатоступеневий механізм створення комплексної гуманізованої системи відбору, підготовки та освіти представників бюрократії.