Які періоди охоплює історія економічних учень?

Історія економічних вчень

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Які періоди охоплює історія економічних учень?

Виникнення економічної науки справедливо пов’язують із зародженням політичної економії (економічної теорії), яка утворює центральне ядро обширної системи економічних знань. Перші кроки до формування політичної економії зробили меркантилісти (XVI-XVIII ст.), але її фундаторами все ж стали В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантільйон, а також фізіократи Ф. Кене, А. Тюрго та інші представники класичної політичної

економії. Проте як система економічних знань політична економія сформувалась у вченні А. Сміта (70-ті роки XVIII ст.). У рамках класичної політичної економії відбулося розмежування поглядів наступників А. Сміта. На розвитку теорії трудової вартості зосередився Д. Рікардо, який став фундатором власної школи – рікардіанства. На грунті рікардіанської теорії К. Маркс і Ф. Енгельс створили марксистську політичну економію. Із критикою цієї системи класичної політичної економії, а згодом і марксистського
економічного вчення, виступила так звана стара історична школа, а потім і її послідовниця – молода історична школа, які виникли у Німеччині. Наприкінці XIX ст. сформувалась неокласична економічна теорія, фундаторами якої стали А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, В. Парето. Вона зародилась у лоні маржиналізму. У цей же період розпочалося розгалуження марксистського економічного вчення, з якого виокремився соціал-реформізм. На межі XIX-XX ст. у СІЛА виникла нова, дуже широка течія економічної думки – інституціоналізм, – основоположником якої був Т. Веблен.

Неокласичний напрям і інституціоналізм стали основою розвитку більшості сучасних течій західної економічної думки. Вітчизняна ж економічна теорія надовго завмерла в догмах революційного марксистсько-ленінського вчення, яке швидше скидалось на релігію з власними святими і канонами, ніж на науку.

Особливості економічного розвитку початку XX ст. зумовили модифікацію всіх основних напрямів економічної думки. Водночас з’явилось кейнсіанство – економічне вчення Дж. М. Кейнса. Кейнс здійснив переворот в економічній науці, відкривши для досліджень нову сферу – макроекономіку, – яка вивчає закономірності еволюції економіки як цілісної системи.

Формування і розвиток кейнсіанства у 30-х роках XX ст. суттєво підірвали устої неокласичного напряму в економічній теорії. Після Другої світової війни позиції економічного лібералізму ще більше ослабли. На тлі загального захоплення кейнсіанськими ідеями ліберальні економічні теорії розвивала невелика група економістів – неокласиків, які сприймали розширення економічних функцій держави під впливом кейнсіанських рекомендацій як аномалію, відхилення від нормального розвитку. Однак після кризи кейнсіанського регулювання, у 60-70-х роках, розпочався справжній ренесанс економічного лібералізму в нових формах. Тепер його прихильники змушені визнати необхідність певного регулюючого впливу держави на економіку, хоча й не вважають його вирішальним чинником стабільного економічного розвитку. Вони продовжують обстоювати здатність конкурентного ринкового механізму в довготривалому періоді відновлювати втрачену економічну рівновагу.

В широкому розумінні “нова класична” теорія включає сучасний монетаризм і новітню неокласичну концепцію, що має певні відмінності від традиційного неокласичного напряму.

Насамперед йдеться про теорії “раціональних очікувань”, “адаптивних очікувань”, а також про теорію “економіки пропозиції”. “Нова класична” економічна теорія – це неокласичний напрям, що перебуває в стані формування.

Водночас було зроблено спробу поєднати два основні напрями сучасної економічної теорії – кейнсіанство і неокласичну теорію – в єдиній течії “неокласичного синтезу”.

Одним із фундаторів “кейнсіансько-неокласичного синтезу” став американський економіст, Нобелівський лауреат 1970 р. Пол Антоні Самуельсон. Саме він на початку 50-х років виступив з обгрунтуванням необхідності об’єднання неокейнсіанства і неокласичної теорії в єдину течію.




Які періоди охоплює історія економічних учень?