Євроцентризм

Політологічний словник

Євроцентризм – вихідне положення численних наукових і суспільно-політичних напрямів думки, концепцій, доктрин; досить поширена думка про авангардну роль євроатлантичної техногенної цивілізації у світовому розвитку; центральний пункт лапласівсько-ньютонівської механістичної наукової картини світу, яка безроздільно панувала до недавнього часу, розглядала фундаментальні природні і соціальні процеси як суворо детерміновані й оборотні. У прогресистській концепції історичного руху вперед і нагору, від поганого

до кращого, від нижчого до вищого, від недосконалого до досконалого Європа і породжена нею цивілізація почали розглядатися як парадигмальні орієнтири розвитку для решти світу. Вестернізація, тобто оволодіння формами і засобами суспільств, розвитку, породженими євроатлантичною (західною) цивілізацією, спочатку сприймалася як спосіб вирішення всіх складних проблем людства. Розвиток науки довів спрощеність і помилковість концепцій загальної детермінантності і оборотності, оскільки було доведено,
що в природі істотну роль відіграє реальна оборотність, пов’язана з соціально-історичними процесами. Ще наприкінці XIX – на початку XX ст. багато видатних вчених поставили недвозначний діагноз кризи західної цивілізації – “занепад Європи” (О. Шпенглер), зів’янення “творчих сил західної культури” (П. Сорокін). Під кінець XX ст. переконаність у неприйнятності Є. для аналізу процесів і перспектив світового розвитку в науковому середовищі посилилася. Починаються спроби створення постнеокласичної наукової картини світу.

Гаджиев К. С. Размышления о конце евро-центрического мира. – М., 1993; Степин К. С., Кузнецова Л. Ф. Научная картина мира и культура техногенной цивилизации. – М., 1994; Европа вчера, сегодня, завтра. – М., 2002; Политологическая энциклопедия. – М., 2003

А. Кудряченко




Євроцентризм