Закон нагромадження

Закон нагромадження – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між збільшенням та якісним удосконаленням структури нагромадження, зростанням на цій основі суспільної продуктивності праці, з одного боку, і збільшенням національного багатства, поліпшенням його якості та підвищенням життєвого рівня населення – з іншого. Основні суперечності З. н.: суперечність між нагромадженням та особистим споживанням, між виробничим та невиробничим нагромадженням, між зростанням життєвого рівня населення і структурою

та якістю національного багатства. Внутрішньо необхідна форма зв’язку З. н. виявляється у тому, що без постійного використання частини національного доходу на нагромадження (безпосереднього розширення та структурно-якісного вдосконалення суспільного виробництва) неможливо задовольнити зростаючі потреби населення, раціональні норми споживання постійним зростанням обсягу послуг тощо. Протидіючими факторами функціонування та розвитку З. н. є економічні (в т. ч. фінансові, валютні) кризи, хибна економічна політика держави, негативний вплив зовнішніх чинників та ін. З. н. в межах різних суспільно-економічних формацій діє у специфічних сутнісних та якісних формах.




Закон нагромадження