Закон відносної рідкісності ресурсів

Закон відносної рідкісності ресурсів – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між зростаючими потребами людини та відносною обмеженістю більшості ресурсів для їх задоволення, а вирішення цієї суперечності вимагає постійного використання комплексу заходів на макро – і мікрорівнях. В окремій країні, в регіоні або в масштабі всієї планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені, але це по-різному стосується різних факторів виробництва. Так, щодо продуктивних сил їх обмеженість визначається досягнутим

рівнем розвитку техніки і технології, використанням науки та іншими чинниками. Про абсолютну обмеженість усіх ресурсів некоректно говорити навіть з огляду на безмежні потреби людини, оскільки, наприклад, потреби людей у продуктах харчування не можна розглядати як безмежні: людина вживає стільки, скільки потрібно для організму. Крім того, частина ресурсів є відтворюваними. Твердження про обмеженість ресурсів частково справедливе лише щодо окремих видів не відтворюваних ресурсів (зокрема корисних
копалин), з одного боку, та нераціональних потреб людини – з іншого, що й дає підставу говорити про їх відносну рідкісність. Водночас абсолютна рідкісність деяких ресурсів характерна для окремих країн, регіонів. Проміжна ланка між двома сторонами цього закону – розширене відтворення економічних благ, що є формою часткового й тимчасового вирішення суперечностей З. в. р. р. Іншими формами часткового й неповного вирішення суперечностей цього закону є всебічна економія та раціональне використання ресурсів, створення товарів – замінників (т. зв. субститутів), подолання вад ринкової економіки (зокрема нестримного прагнення до споживання) за допомогою важелів державного та наддержавного регулювання, формування економічного мислення, раціональних потреб людини, істотне скорочення військового споживання, подолання криз надвиробництва, справедливий розподіл національного багатства та ін.




Закон відносної рідкісності ресурсів