Західноукраїнська народна республіка – Українська революція (1917-1920 рр.)

Історія України
Новітня історія України (1914-1939 рр.)

Українська революція (1917-1920 рр.)

Західноукраїнська народна республіка

Активізація національно-визвольного руху в Західній Україні була пов’язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, посиленням державної кризи в Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду (УНР), яку очолив Євген Петрушевич.
Є. Петрушевич народився

в 1863 р. у родині священика. Навчався у Львівській Академічній гімназії, потім на юридичному факультеті Львівського університету. Після захисту докторської дисертації мав адвокатську контору. Брав участь у національному русі: очолював відділення товариства “Просвіта”, був депутатом галицького сейму, членом Головної Української Ради, головою депутатської фракції від Галичини в австрійському парламенті. Є. Петрушевич був одним з ініціаторів створення ЗУНР, був її президентом. Нетривалий час входив до складу Директорії УНР як представник західної області УНР. Через політичні суперечності з С. Петлюрою
виїхав до Австрії. Вів дипломатичну боротьбу проти окупації Галичини Польщею.
УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту та узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада проголосила утворення держави на західних землях – Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Станіслав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях до своїх рук і готуватися до скликання Установчих зборів. Революція переросла у війну за незалежність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі Посполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала уряд – Тимчасовий Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. Уряд складався із секретаріатів військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, публічних робіт і віросповідань. Президентом став Є. Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила Тимчасовий основний закон, відповідно до якого:
– новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР);
– були визначені кордони держави;
– закріплювалася державна незалежність;
– визначалися державний устрій, прапор, герб.
Відбулися вибори до законодавчого органу влади – Української Народної Ради. Уряд і президент прагнули вивести країну з економічної кризи, для чого було вжито такі заходи:
– монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;
– співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;
– початок відновлення роботи залізничного транспорту;
– уведення в обіг валюти – гривні й карбованця;
– 14 квітня 1919 р. з прийняттям закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, поділ землі між безземельними селянами.
Проте уряд не зумів узяти під контроль нафтовидобуток (більшість розробок належала іноземцям), зупинити інфляцію і повною мірою реалізувати трудове законодавство. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти, спрямована на відокремлення школи від церкви, і щодо політичних партій.
Зовнішньополітичний курс передбачав стосунки з урядом УНР і об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. Розірвана між державами-сусідами (Польщею, Румунією, більшовицькою Росією, Угорщиною), Україна потребувала територіальної єдності для боротьби за свої національні інтереси. Вирішення цієї проблеми було поступовим. Із кінця 1918 р. між урядом ЗУНР і Директорією УНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові було підписано попередній договір про об’єднання ЗУНР і УНР.
22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки українських земель. Універсал про об’єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію. В урочистостях під час обміну грамотами брали участь делегати від Директорії, галицькі делегати на чолі з Л. Бачинським, С. Вітвицьким, Л. Цегальським, десятки тисяч киян, військо, представники інших держав.
Однак об’єднання всіх українських земель залишилося тільки декларацією. Воно мало політико-ідеологічний, а не державно-правовий характер: не були вироблені правові умови для його виконання, воно не було ратифіковане урядами обох держав. Пізніше передбачалося затвердження акту Злуки Українськими Установчими зборами.
ЗУНР прагнула створити широкі можливості для повноцінного національно-державного, економічного й культурного життя українців.
Отже, революційні події 1917-1919 рр. позначили перехід від національно-культурного пробудження до масової боротьби українців за державний суверенітет. Хоча державна незалежність не була виборена, не були вирішені соціальні проблеми, українці за часи драматичних подій революції й громадянської війни усвідомили себе окремою нацією, яка вимагала національного самовизначення в політичному сенсі. Виразником боротьби за державотворення стала Українська Центральна Рада, у складі якої діяли видатні представники української національної еліти того часу. Національно-демократична революція стала періодом масового героїзму й високих патріотичних почуттів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)


Західноукраїнська народна республіка – Українська революція (1917-1920 рр.) - Довідник з історії


Західноукраїнська народна республіка – Українська революція (1917-1920 рр.)