Життєві цикли гельмінтів

МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

3.4. Медична гельмінтологія

Медична гельмінтологія вивчає паратитів людини, що належать до типів Плоскі та Круглі черви. Паразитичних червів називають гельмінтами, захворювання – гельмінтозами.

Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 видів гельмінтів викликають захворювання людей у всіх частинах світу. Залишаються масовими в Україні такі гельмінтози, як ентеробіоз – 725,83 на 100000, аскаридоз – 158,03 на 100000, трихоцефальоз –

3 5,44 на 100000 населення. Епідемічного характеру за останні 5 років набув гіменолепідоз через припинення вітчизняного виробництва ефективного препарату фенасал для дегельмінтизації хворих і контактних в осередках захворювання. Зареєстровано 370 випадків ехінококозу. Захворюваність на трематодози з 1995 року зросла на 20 % (406 випадків). У 1998-1999 роках виявлено 175 нових випадків теніаринхозу, 146- стронгілоїдозу, 74 – ехінококозу, 21 – дифілоботріозу, 20 – щурячого гіменолепідозу, 19 – теніозу. Для багатьох із зазначених хвороб характерна різна частота специфічних клінічних проявів – від безсимптомного
(субклінічного) перебігу до тяжких форм, які закінчуються смертю. Вони ускладнюють у інвазованих супутні захворювання, викликають хронічні алергодерматози.

Тривалість гельмінтозу часто залежить від тривалості життя паразита і становить декілька тижнів (при ентеробіозі) чи навіть декілька десятків років (при шистосомозах). Тяжкість захворювання визначається кількістю паразитів, що потрапили до організму, та індивідуальною чутливістю.

Гельмінти паразитують в усіх органах людини, оскільки шляхи і способи інвазії різноманітні: аліментарний (з їжею, водою), інокулятивний (зі слиною кровосисного переносника), перкутанний (активне проникнення крізь покриви тіла). Впродовж еволюції вони набули пристосувань до паразитичного способу життя (дуже розвинена статева система, особливі покриви, іноді ознаки загальної дегенерації, тобто спрощення будови), а також до існування в певних органах хазяїна. Для того, щоб до них дійти, гельмінти здійснюють міграцію по кровоносних судинах чи через тканини і можуть потрапити до інших органів. У такому разі говорять про атипову, або ектопічну, або спотворену, локалізацію. Тяжче перебігають захворювання, що спричиняються неспецифічними для людини, але специфічними для тварин паразитами, якщо вони випадково потрапляють у людський організм.

Гельмінти є стрес-агентами і призводять до формування в організмі хазяїна імунної відповіді. При гельмінтозах імунітет має специфічні особливості, відмінні від вірусних і бактеріальних інфекцій та протозойних інвазій, що визначається такими чинниками:

1. Гельмінти можуть не розмножуватися в організмі хазяїна, але, проходячи складний цикл розвитку від яйця до дорослої особини, значно змінюють свій антигенний склад.

2. Гельмінти, на відміну від інших паразитів людини, великі за розмірами, а нематоди, крім того, мають щільну кутикулу. Для їх ураження ефективною стає клітинна форма боротьби з боку хазяїна.

3. Гельмінти – конгломерат антигенів, у відповідь на який виділяється велика кількість антитіл.

4. На початкових етапах гельмінтної інвазії спрацьовують неспецифічні механізми захисту, що захищає організм хазяїна, але це може сприяти проникненню личинок у його тканини.

3.4.1. Життєві цикли гельмінтів

Для гельмінтів характерною є зміна хазяїна в циклі розвитку, що забезпечує розмноження, розселення і поширення паразитів.

Ще в 1937 р. К. І. Скрябін і Р. С. Шульц поділили всіх паразитичних червів на дві групи за характером їх життєвого циклу: геогельмінти і біогельмінти – й відповідно виділили дві епідеміологічні групи гельмінтозів – геогельмінтози і біогельмінтози.

До геогельмінтів належать види (значна частина нематод), що розвиваються без участі проміжного хазяїна. їхні яйця або личинки досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі й потрапляють до організму остаточного хазяїна переважно через рот – внаслідок випадкового проковтування з їжею або водою, занесення брудними руками (перорально). Личинки деяких видів (анкілостомід, стронгілоїдів) активно проникають через шкірні покриви людини при контакті з грунтом.

До біогельмінтів належать види (сисуни, стьожкові, частина власне круглих червів), життєві цикли яких обов’язково пов’язані зі зміною хазяїна – проміжного й остаточного. У тілі проміжного розвиваються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу форму відбувається в тілі остаточного хазяїна, куди вони потрапляють різними шляхами. У деяких видів для завершення розвитку личинок необхідна участь другого проміжного хазяїна (додаткового).

Є. С. Шульман у 1952 р. запропонував, крім біота геогельмінтозів, виділити додаткову групу – контактних гельмінтозів, до якої включив дві інвазії – ентеробіоз і гіменолепідоз. Особливості їхньої епідеміології не дозволяють віднести їх ні до біо-, ні до геогельмінтозів.

Таким чином, залежно від механізму передачі інвазій гельмінтози людини поділяють на три групи: геогельмінтози, біогельмінтози і контактні гельмінтози.

Геогельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються прямим шляхом (без участі проміжного хазяїна) і передаються людині через елементи довкілля (грунт, овочі, ягоди тощо), забруднені інвазійними яйцями або личинками (рис. 3.54).

 Життєві цикли гельмінтів

Рис. 3.54. Передача геогельмінтозів.

Біогельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються за участю проміжних хазяїнів і передаються людині через тканини їх тіла (рис. 3.55).

 Життєві цикли гельмінтів

Рис. 3.55. Передача біогельмінтозів.

Контактні гельмінтози – інвазії, збудники яких розвиваються у безпосередній близькості до людини й передаються через руки хворого або через предмети, що її оточують (рис. 3.56).

 Життєві цикли гельмінтів

Рис. 3.56. Передача контактних гельмінтозів.

Роль академіка К. Г – Скрябіна в розвитку гельмінтології. З ім’ям К. І. Скрябіна (1879-1972) пов’язаний розвиток гельмінтологічної науки. Він заснував перший у світі Інститут гельмінтології. якому ще за життя вченого було присуджено його ім’я; перші кафедри паразитології, Лабораторію гельмінтології Академії наук колишнього СРСР, яка стала теоретичним центром загальної гельмінтології.

К. І. Скрябін і його учні розробили методи діагностики і профілактики гельмінтозів, вивчили їх клініку і терапію.

За участі вченого і з його ініціативи було проведено понад 350 спеціалізованих гельмінтологічних експедицій. Він особисто відкрив і описав близько 200 нових видів гельмінтів, опублікував понад 700 наукових праць. Широко відомі його праці “Трематоди тварин і людини”, “Основи нематодології”, “Основи цестодології” та ін.

К. І. Скрябіним сформульовані принципи боротьби з гельмінтозами – дегельмінтизація і девастація.

Дегельмінтизація – комплекс заходів, спрямований на лікування того чи іншого гельмінтозу, а також очищення довкілля від інвазійного матеріалу і яєць, личинок).

Дегельмінтизацію можна застосовувати щодо людини, домашніх тварин, води, грунту, овочів і фруктів, приміщень, предметів побуту, білизни тощо.

Девастація – заключний етап боротьби з гельмінтозами тварин і людини, метою якого є знищення гельмінтів як зоологічних видів.




Життєві цикли гельмінтів - Довідник з біології


Життєві цикли гельмінтів