Зміни в структурі партійно-державного керівництва України

Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)

§ 16. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ В УPCP PCP

2. Зміни в структурі партійно-державного керівництва України.

Сутність жовтневого “тихого перевороту” полягала в збереженні й консервації відносин і тоталітарної системи, що сформувалися в сталінський період. Усунувши Хрущова від влади, партійно-державна бюрократія знову зміцнила своє становище, а під час роботи XXIII з’їзду КПРС остаточно усунула загрозу своєму пануванню. Замість чітких

вимог статуту про систематичну й широку заміну складу керівних партійних органів було внесено невиразне формулювання про “систематичне оновлення” складу партійних органів і одночасне дотримання принципу “наступності керівництва”.

Позбавивши партійно-державну олігархію та номенклатуру від небезпек реформаторства, прийшовши до влади як компромісна постать, що одночасно задовольняла як сталіністів, так і прихильників лібералізації режиму, Л. Брежнєв поступово зміцнював і особисту

владу. У 1966 р. за його наполяганнями було відновлено посаду генерального секретаря ЦК КПРС. У 1977 р. його було обрано головою Президії Верховної Ради СРСР. Отже, уперше в історії Радянського Союзу в руках однієї особи було сконцентровано як партійну, так і державну владу.

У структуру своєї влади він заклав принцип стабільності. Компартійно-радянська номенклатура в центрі й на периферії завжди боялася різких змін у політиці. Сталінський терор, хрущовські реформи постійно загрожували дестабілізацією їх становища. Брежнєв уперше дав їм можливість відчути безпеку та стабільність. Стабільність гарантувалася тим, що державне керівництво стало свідомо ухилятися від розв’язання назрілих суспільних проблем. Адже кожна серйозна проблема в ході розв’язання потребувала нестандартних, оригінальних рішень, запропонованих творчими людьми, а отже, – потребувала кадрових переміщень. Консерватори ж, очолені Л. Брежнєвим, робили вигляд, що в суспільстві всі проблеми вже вирішені. Спроби ж небайдужих людей привернути увагу суспільства й влади до суперечностей оцінювалися як наклеп, вияви хворої психіки, антирадянщина. У такий спосіб у країні замість стабільності на два десятиліття утвердився застій. Заради зміцнення свого владного становища Л. Брежнєв обмежив роль ЦК КПРС як колективного органу вищої партійної влади. Наприкінці 1960-х років пленуми ЦК КПРС скликалися лише двічі на рік і тривали не довше, як один день. Це перетворило пленуми ЦК на швидкоплинні партійні зібрання, що скликалися заради формального схвалення рішень, обдуманих і прийнятих на засіданнях політбюро.




Зміни в структурі партійно-державного керівництва України