ЛУГОВИЙ УЗЯТОК – збір меду бджолами з лугового різнотрав’я. Характер й інтенсивність Л. у. залежать від різноманіття й достатку лугових медоносних рослин, а також від грунтів і вологості, на яких вони розташовані; це можуть бути заболочені луки, суходільні або заплавні.
Медоноси лугові, пасовищні й заболочені угіддя: конюшина: біла, червона, рожева, гірська, яскраво-червона; горошок мишачий, люцерна серповидна, волошка: блакитна, пір’яста; кульбаба, мати-й-мачуха, айстра солончакова, плакун, чистець: прямий, болотний; шавлія лугова,
Суходільні луки. Зустрічаються в лісовій нечорноземній зоні СНД. На них росте багато білої, рожевої й гірської конюшини, волошки лугової, кульбаби, свербіжниці (коростявої трави), герані лугової, віскарії (смолки), череди, мишачого горошку тощо. Хоча всі ці рослини, крім конюшини й волошки, окремо дають не дуже багато нектару, загалом вони є добрим доповненням до основного узятку.
Перший весняний медозбір починається з травня, коли зацвітають суріпиця й кульбаба, які забезпечують бджолам підтримувальний узяток.
У південних регіонах, де клімат сухіший, лугові угіддя переходять у степ. Тут ростуть чудові медоноси: малий комонник, шавлія кільчаста, буркун білий і жовтий тощо.
Заплавні луки. У південних районах зі спекотним кліматом і легкими грунтами вони забезпечують рясний узяток. На цих луках ростуть біла й рожева конюшина, м’ята польова, айстра солонцева, кермек, плакун, ластовень і багато інших медоносів.
Заболочені луки. Вирізняються високою медоносністю. На них зустрічаються зарості плакуна, мишачого горошку, сухоцвіту болотної, айстри солонцевої й ін. медоносів.
Луки, що заросли чагарниками. З усіх перерахованих вище вони найбільш медоносні. Це пояснюється тим, що крім лугової рослинності, тут ростуть також лісові медоноси – дягель, зніт, волошка пір’яста, золотарник звичайний тощо. Самі по собі чагарники також є гарними медоносами – верба, жимолость, жостір та ін.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)