РОЗДІЛ І Вступ до економічної теорії
Тема 1.4. Проблема обмеженості ресурсів та вибору виробник А
4. Закономірності економічної поведінки виробника
Якщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не примушує виробника до змін обсягів виробництва, то він керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, по-перше, врахування власного інтересу, який полягає у збільшенні виробництва і продажів та зростанні виручки від реалізації.
По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв’язанні питання “скільки
Кожна додатково вироблена і продана одиниця продукту – це не тільки зростання загальної виручки від реалізації (TR – total revenue – англ. мовою), але й зростання загальних витрат (TC – total cost – англ. мовою). Випуск додаткової одиниці продукції тягне зміну граничної виручки (MR – marginal revenue – англ. мовою), відповідно, відбувається зміна граничних витрат (MC – marginal cost – англ. мовою).
Зв’язок між загальною і граничною виручкою можна пояснити на такому прикладі. Нехай від продажу одинадцяти
Для розрахунку граничної виручки та граничних витрат користуються такими формулами:
MRn = TRn – TRn _1 “
Де MRn – гранична виручка від продажу одного n – ого продукту, TRn – загальна виручка від продажу продуктів у кількості n, TRn -, – загальна виручка від продажу продуктів у кількості n – 1.
MCn = TCn – TCn – “
Де MCn – граничні витрати на виробництво одного n – ого продукту, TCn – загальні витрати на виробництво продуктів у кількості n, TCn-, – загальні витрати на виробництво продуктів у кількості (n – 1).
Якщо зростання обсягів виробництва і продажу, наприклад, з одинадцяти до дванадцяти пар взуття, гарантує, що MR > MC, то у виробника є зацікавленість у збільшенні виробництва.
У розглянутому прикладі гранична виручка є більшою від граничних витрат: 110 > 80, отже, існує стимул для виробника збільшувати виробництво взуття.
У загальному вигляді при визначенні граничної виручки (MR) та граничних витрат (MC) використовують такі вирази (рівняння):
Наведені вирази означають, що йдеться про зміну величини загальної виручки (для MR) та величини загальних витрат (для MC) внаслідок збільшення випуску на одну одиницю.
Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на питання слід шукати у продуктивності ресурсів (факторів виробництва).
Погодьтеся, якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону.
Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші – змінними.
Нехай ми маємо кондитерський цех, де випікають пиріжки. У ньому виробничі приміщення, печі для випікання є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. Але в тих самих приміщеннях і печах можна випікати більшу кількість пиріжків, використовуючи ці засоби виробництва більш раціонально. Натомість, для збільшення кількості вироблених пиріжків не обійтися незмінним обсягом сировини (тіста та начинки) та незмінною кількістю залучених до роботи людей. Сировина та працівники, що зайняті на виробництві визначену кількість годин, є змінними ресурсами.
Нехай власник кондитерського цеху, маючи на меті збільшення виробництва пиріжків, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність залучених ресурсів зростатиме, можливо, через впровадження поділу праці між працюючими. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана у цеху технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.
Існує закон спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва, який має таке формулювання: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші- постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.
Зрозуміло, що зменшення граничної продуктивності факторів втілюватиметься у зростанні граничних витрат. Проілюструємо дію цього закону (див. табл. 1.4.2).
Закон спадної продуктивності має для розуміння економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.
Таблиця 1.4.2 Динаміка витрат під впливом граничної продуктивності факторів
Одиниці змінного фактора | Граничні витрати, грн (МС) | Обсяги виробництва, одиниць(Q) | |
1 | 8 | 4 | |
2 | 7 | 5 | |
3 | 6 | 8 | |
4 | 8 | 10 | |
5 | 11 | 12 | |
З таблиці видно, що залучення другої та третьої одиниць змінного фактора викликало зростання їхньої граничної продуктивності й спричинило зменшення граничних витрат на виробництво. Із залученням четвертої одиниці змінного фактора гранична продуктивність починає зменшуватися, а витрати зростають. На основі даних таблиці побудуємо графік 1.4.3:
Графік 1.4.3 Залежність рівня витрат від обсягів виробництва
Пояснення до графіка
Графік ілюструє залежність між рівнем граничних витрат та обсягом виробництва.
До того, як виробництво досягло трьох одиниць, витрати на додаткову одиницю зменшувалися. Після цього вони почали зростати. Цілком обгрунтованим є твердження, що виробникзмушений буде припинити збільшення обсягів виробництва на той момент, коли виручка від реалізації додаткової одиниці продукту MR зрівняється з витратами, пов’язаними з її виробництвом. Зрозуміло, що виручка від додаткової одиниці продукції – це ціна одиниці продукту.
Правило поведінки виробника, що керується економічною доцільністю, можна представити таким рівнянням: MC = MR = P, де P – ціна продукції.
Скористаємося для пояснення сформульованого правила поведінки виробника даними таблиці 1.4.2. Якщо, наприклад, ціна на ринку встановилась на рівні 8 грн, то виробник змушений буде обмежитися виробництвом лише 4-х одиниць продукції, оскільки виробництво 5-ї одиниці буде збитковим, а збиток складе 3 грн (8 – 11 = -3).
Співставляючи витрати і виручку від продажу продукції, можна передбачити той обсяг випуску, який виробникові недоцільно перевищувати. Пояснимо це на прикладі.
Нехай один гончарний виріб можна продати за 50 грн. Загальні витрати при виробництві різної кількості виробів представлені у таблиці:
Кількість гончарних виробів (n) | Загальні витрати на виробництво (ТС) |
1 | 75 |
2 | 135 |
3 | 170 |
4 | 220 |
5 | 280 |
Яку кількість виробів доцільно виробляти гончару? Щоб відповісти на запитання, визначимо граничні витрати виробництва першого і всіх наступних виробів:
МС, = 75 – 0 = 75, МС2= 135 – 75 = 60, МС3= 170 – 135 = 35,
МС4 = 220 – 170 = 50, МС5 = 280 – 220=60.
За розрахунками, рівність MC = MR = P досягається при виробництві четвертого гончарного виробу. Отже, виробництво п’ятого суперечить економічній доцільності.
За яких умов могло б стати доцільним виробництво шостого виробу? Виробник міг би бути зацікавленим у виробництві шостого гончарного виробу або за умови зменшення витрат до 50, або при зростанні ціни до 60.
Підсумки теми
Виробничі ресурси (земля, праця, капітал, здатність до підприємництва) поділяються на відтворювані, тобто такі, що створюються та відновлюються природою або суспільством, та невідтворювані, тобто такі, що їх не можна відновити.
Виробничі ресурси є обмеженими відносно й абсолютно, їхня відносна обмеженість залежить від постійно зростаючих потреб, абсолютна – від природи.
Обмеженість ресурсів визначає певний напрям економічної поведінки виробників, а саме: пошук раціональних способів використання наявних ресурсів і залучення нових, аналіз альтернативних варіантів їх використання.
Головними критеріями у виборі варіанта використання ресурсів є досягнення повного використання ресурсів і повного обсягу виробництва.
Наявність варіантів у використанні ресурсів, якими володіє суспільство за певного рівня техніки та технології, зображують кривою виробничих можливостей. Якщо виробничі можливості використовуються неповно, то крива виробничих можливостей зміщується ліворуч. Якщо, навпаки, суспільство досягає нової межі у використанні наявних ресурсів або залучає нові, то крива зміщується праворуч.
Поведінку окремого виробника визначає його інтерес максимізувати прибуток. Розв’язуючи проблему, скільки виробляти продукту, він зіставляє виручку від реалізації кожної одиниці додаткового продукту та витрати на її виробництво. Якщо ж гранична виручка починає дорівнювати граничним витратам, то збільшення обсягів виробництва стає економічно недоцільним.
Зростання витрат на створення додаткової одиниці продукту зумовлюється дією закону спадної продуктивності факторів виробництва.
МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ
Опанувавши ідею альтернативного використання ресурсів, ви зможете побудувати власну криву виробничих можливостей і визначити різні варіанти прийнятного розподілу часу. Якщо ви вже займаєтесь якоюсь справою і змушені вирішувати питання про обсяги пропозиції певних товарів або послуг, то після вивчення цієї теми зможете скористатися методом зіставлення граничних витрат виробництва та виручки від реалізації.
Шо далі?
Однією з проблем, що потребує поглибленого вивчення, є комбінація факторів (ресурсів) виробництва. Зокрема, з розглянутого нами закону спадної граничної віддачі ресурсів випливає, що виробник може змінити граничний продукт шляхом зміни пропорції між факторами виробництва. За нашим прикладом, представленим у таблиці 1.4.2 і на графіку 1.4.3, граничні витрати починають зростати із залученням четвертого працівника. Але ніщо не заважає власникові кондитерського цеху змінити пропорцію між працею та капіталом, придбавши додаткові виробничі площі та печі.
Яка комбінація праці і капіталу є оптимальною? Існує правило рівноваги, за яким підприємець змінюватиме обсяги праці і капіталу до того моменту, поки на кожну додаткову одиницю грошей, витрачених на найм додаткового працівника, він не одержить такий же додатковий продукт, які на додаткову грошову одиницю, витрачену на додатковий капітал. Закон оптимальної комбінації ресурсів можна формалізувати у такий спосіб:
Де MPL та MPK – відповідно, граничний продукт праці та граничний продукт капіталу; W та і – відповідно, ціна додаткової одиниці праці (зарплата додаткового працівника) та ціна додаткової одиниці капіталу (сума виплат на відшкодування грошей, взятих підприємцем у кредит).
Одним із висновків з наведеної формули є доцільність збільшення закупок того ресурсу, ціна якого з часом зменшується. А практичним застосуванням закону, представленого формулою, є застереження проти такого підвищення заробітної плати, яке не підкріплюється відповідним збільшенням продуктивності праці. Адже інакше підприємець буде змушений, за інших рівних умов, заміщувати працівників машинами та автоматами для відновлення порушеної рівноваги.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)