Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
РОЗДІЛ 1
1 ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ДИСЦИПЛІНА
1.2. Міжпредметні зв’язки педагогічної психології з іншими науками
Як галузь психологічної науки педагогічна психологія має тісні міжпредметні зв’язки з такими психологічними дисциплінами, як загальна й соціальна, вікова й спеціальна психологія. Особливий характер міжпредметних відношень існує між педагогічною психологією та педагогікою.
Загальна психологія є базовою наукою для педагогічної психології.
Категорія педагогічної взаємодії як центральне поняття педагогічної психології позначає однозначні родо-видові відношення педагогічної психології із соціальною психо-логією. Як відомо, предметом дослідження соціальної психології виступають явища формування, протікання й результативності впливу соціальної взаємодії на соціальні об’єкти й соціально-психологічні характеристики соціальних об’єктів (будь-то особистість чи група осіб). Педагогічна взаємодія в цьому відношенні виступає як окремий випадок соціальної взаємодії, для якої є дійсними всі основні соціально-психологічні особливості спілкування людей та закономірності їхньої взаємодії між собою й з груповими суб’єктами. Тенденція до зближення зазначених дисциплін на сьогодні реально відображена у виникненні нової галузі психолого-педагогічної науки, яка має назву соціальна педагогічна психологія. Вона вивчає проблеми соціалізації особистості учня, психології особистості вчителя як суб’єкта педагогічного спілкування та діяльності, питання специфіки міжособистісних відносин в учнівських групах у процесі педагогічної взаємодії тощо.
Єдність педагогічної та вікової психології зумовлена, перш за все, єдністю їхнього об’єкта дослідження, за який приймається онтогенез особистості в соціальних умовах. Якщо цей об’єкт розглядається в плані особливостей та закономірностей вікового розвитку особистості в умовах її соціалізації, то ми одержуємо предмет вікової психології. У випадках, коли необхідно з’ясувати особливості й закономірності процесів соціального впливу на особистість з метою її розвитку, перед нами виникає предмет дослідження педагогічної психології. Цілком логічно, що розділ, який охоплює проблеми співвідношення навчання і розвитку, належить і до вікової, і до педагогічної психології. Тенденція інтеграції їх відображається у виникненні й розвитку в останнє десятиріччя генетичної психології, науково-методологічні засади якої активно розробляє Інститут психології АПН України.
Взаємозв’язок педагогічної психології зі спеціальною пси-хологією проявляється насамперед через взаємозбагачування теоретичного й науково-методичного інструментарію цих дисциплін. З позиції педагогічної психології у цих процесах завжди реалізується установка на пильне вивчення досвіду навчання і виховання дітей зі специфічними вадами розвитку. Будь-який момент соціалізації цих дітей у статичному, законсервованому вигляді розкриває специфічність окремих стадій розвитку людського індивіда, визначає реальний діапазон дії спрямованих соціальних впливів на розвиток особистості людини, вказує на магістральні напрями та головні психологічні передумови її ефективної спрямованої соціалізації. Прикладом інструментально-методичних запозичень педагогічної психології є історія виникнення автодидактичних іграшок, тобто ігрових пристосувань для самонавчання дітей. На початку XX ст. відомий італійський педагог і психолог Марія Монтессорі запропонувала використовувати для навчання співвідносним рухам дітей раннього дошкільного віку так звану дошку Сегена – діагностичний пристрій, який до того було винайдено у спеціальній психології для визначення відставання в розумовому розвитку дітей. Дослідниця справедливо розсудила, що те, що діагностує й допомагає в розвитку дітям з інтелектуальними вадами, може розвивати і нормальних дітей на ранніх етапах онтогенезу. Таким чином вона започаткувала новий напрям творення науково-методичних засобів для потреб педагогічної психології.
Найочевиднішим є взаємозв’язок педагогічної психології з педагогікою. У середині XIX ст. класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський у роботі “Людина як предмет вихо-вання” висловив афористичну думку про те, що, якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна й пізнати її в усіх відношеннях (тобто, психологічно). Тим самим він заклав реальні підвалини виникнення педагогічної психології як самостійної науки, результати якої активно використовуються й в сучасній педагогіці. За своєю суттю педагогіка, яка покликана вивчати цілі, зміст та методи ефективної соціалізації особистості, є наукою комплексною. Ця наука поєднує науково обгрунтовані й емпірично підтверджені закономірності загальної дидактики та методики викладання певного предмета, анатомії й фізіології дитини, психогігієни, вікової й педагогічної психології. Психолого-педагогічне знання тут виступає хоч і центральним, але тільки окремим моментом складнішої системи педагогічного дослідження, що, звичайно, не применшує його суттєвості. Таке розуміння співвідношення психолого-педагогічних і педагогічних досліджень запропонував свого часу О. М. Леонтьев, сформулювавши його таким чином:
– педагогічна дійсність як відправний момент досліджень із педагогічної психології;
– психологічна діяльність учня, виділена як один із моментів цієї дійсності, як предмет педагогічної психології;
– результат психологічного дослідження – це нове уявлення про психологічну діяльність учня;
– педагогічне дослідження, яке реконструює педагогічний процес на основі врахування нового уявлення про психологію діяльності учня;
– нова педагогічна дійсність як результат попередньої реконструкції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)