ДОДАТОК 1 ОСНОВОПОЛОЖНИКИ ХІМІЧНОЇ НАУКИ
Роберт БОЙЛЬ (1627-1691)
Портрет Роберта Бойля, Йоган Керсебум (1698)
Англійський хімік і фізик. Був переконаний,, що достовірні лише ті результати, які пройшли дослідну перевірку. Значно вдосконалив лабораторне обладнання. Уперше застосував спосіб збирання газів, які легші за повітря” витісненням останнього з посудини. Незалежно від російського вченого М. В. Ломоносова й раніше за нього довів, що атоми – це частинки, які не розкладаються на ще менші складові.
Бойль
Його справедливо вважають засновником наукової хімії. Він відстоював думку, що хімія повинна бути самостійною наукою, відокремленою від алхімії та медицини.
Проте вчений не зміг повністю відійти від поглядів алхіміків і філософських помилок свого часу. Тому й продовжував шукати спосіб виготовлення золота з недорогоцінних металів.
Головною працею Р. Бойля, де він висвітлив свої погляди, і яка перебувала в центрі уваги наступних поколінь хіміків,
Антуан Лоран ЛАВУАЗЬЄ (1743-1794)
Портрет Лорана Лавуазьє та його дружини Марії, Жак Луї Давид (1788)
Французький хімік. Усю свою діяльність присвятив розвитку хімічної науки, головне завдання якої вбачав у визначенні складу тіл. На власні кошти обладнав необхідними приладами хімічну лабораторію, якої не було навіть у Паризькій академії наук. Згодом ця лабораторія переросла в науковий центр Парижа. Окрім хімії, його цікавили питання фізики, метеорології, сільського господарства.
Лавуазьє був ініціатором запровадження в хімії кількісних методів дослідження речовин і нової хімічної мови, що дійшла до наших днів. Своїми експериментальними роботами він довів склад атмосферного повітря, безпідставність теорії флогістона, яка протрималася в науці майже 100 років, і дав правильне пояснення процесам горіння та окиснення. Також він виявив, що процеси дихання і горіння подібні, висловивши думку, що для живих істот дихання є головним джерелом енергії. Лавуазьє встановив якісний склад води, завдяки чому було доведено, що вода та інші оксиди належать до складних, а не до простих, як вважалося на той час, речовин. Він також узяв участь у розробці хімічної номенклатури і класифікації речовин на прості та складні. У 1789 р. опублікував книгу “Початковий підручник хімії”.
Письменник Дюма назвав праці Лавуазьє “євангеліям хіміків”.
Під час буржуазної революції Лавуазье був страчений на гільйотині за свої політичні погляди. Із цього приводу математик Лагранж сказав, що знадобилася лише одна мить, щоб ученого не стало, проте і століття буде замало, аби з’явилася голова, якою природа наділила Лавуазье.
Карл Вільгельм ШЕЄЛЕ (1742-1786)
Портрет Карла Вільгельма Шеєле. Евалд В. Хансен (1874)
Шведський хімік. Батьки вченого не мяли змоги дати синові вищу освіту, і він був змушений рано піти працювати помічником аптекаря. Працюючи здебільшого в аптеках, самотужки вивчив хімію настільки глибоко, що своїми знаннями не поступався академікам. Понад усе захоплювався хімічними дослідженнями” був прекрасним експериментатором, з яким мало хто міг зрівнятися. Сам створював прилади і виконував склодувні роботи. Відкрив багато речовин, досліджував мінерали. Він є одним з трьох учених, котрі незалежно один від одного відкрили кисень у складі повітря. Шеєле виділив та описав більше половини відомих у XVIІІ столітті органічних речовин. За свідченнями сучасників, він був напрочуд скромним, не любив даремно витрачати час, завжди був зайнятий справами.
У 1777 році вийшла велика праця ученого “Хімічні статті про повітря і вогонь”, з якої стає цілком зрозуміло, що Шеєле незалежно від Прістлі та Лавуазьє відкрив кисень і детально описав його властивості. Шеєле також належить відкриття невідомих на той час чадного, вуглекислого та сірчистого газів, а також хлору, хлороводню й амоніаку.
У книзі “Хімічний трактат про повітря і вогонь” учений навів результати тривалих досліджень газів і процесів горіння та детально розкрив експериментальну роботу, здійснювану ним протягом 1768-1773 pp.
У 1775 р. за видатні досягнення в галузі хімії Карл Вільгельм Шеєле був обраний дійсним членом Шведської королівської академії наук. Ні до нього, ні після жоден учений без вищої освіти не удостоювався такого високого звання.
Джозеф ПРІСТЛІ (1733-1804)
Портрет Джозефа Прістлі, Еллєн Шарплес (1794)
Англійський філософ і хімік-експериментатор. Надавав перевагу дослідженням газоподібних речовин. Хімією почав займатись досить пізно – у віці 34-х років, але встиг багато зробити для розвитку цієї природничої науки. Створив прилади для дослідження газів. Займався вивченням вуглекислого газу, добув гідроген хлорид НСІ, амоніак NН3. Результати досліджень опублікував у книзі “Досліди і спостереження за різними видами повітря”. Детально вивчив властивості водню та азоту, що були відкриті до нього.
Як і багато вчених того часу, більшу частину своїх приладів винайшов і виготовив сам.
Прістлі поділяє з Шеєле та Лавуазьє звання першовідкривача кисню. І тільки віра в існування насправді неіснуючого флогістону завадила вченому визнати істинну роль кисню в хімії та в колообігу речовин у природі.
У 1771 році Прістлі показав, що “зіпсоване” горінням чи диханням повітря під дією зелених рослин знову стає придатним для дихання. Дослід ученого із живими мишами під ковпаком, де повітря не втрачає свіжості, якщо там є зелена рослина, привів до розгадки таємниці фотосинтезу й увійшов до всіх підручників природознавства.
Ще за свого життя Прістлі удостоєний великої шани, зокрема у 1780 році його обрано академіком Петербурзької, Паризької та інших академій наук.
Йенс Якоб БЕРЦЕЛІУС (1779-1848)
Берцеліус після присвоєння йому звання “Лицар”, Йохан Густаф Сандберг (1818)
Шведський хімік. Експериментально перевірив і довів достовірність закону сталості складу речовин, визначив атомні маси 45 хімічних елементів. У 1813 р. вперше запропонував сучасні символи хімічних елементів, а в 1818 р. детально розробив хімічну символіку. Завдяки Берцеліусу хімічна наука збагатилася простою і зрозумілою хімічною мовою – позначенням хімічних елементів хімічними символами, складу речовин хімічними формулами, написанням рівнянь хімічних реакцій. За символ він запропонував брати першу букву латинської чи грецької назви елемента, а в разі їх співпадання – додавати наступну букву назви. Для зазначення кількості атомів у сполуці Берцеліус увів індекси.
Учений також запропонував називати хімічні сполуки з використанням латинської мови, застосовуючи при цьому відповідні суфікси, префікси та закінчення. Запропоновані ним назви речовин були перекладені на різні мови й дотепер складають основу хімічної номенклатури. Він увів поняття про каталізатори, розкрив їх роль у живій природі. Берцеліус мав успіхи в дослідженні електролізу – розкладу речовин під дією електричного струму. Він винайшов прилади та способи визначення складу речовин.
Талановитий хімік провів дослідження складу багатьох мінералів, близько 2000 органічних та неорганічних речовин Особисто чи у співпраці з іншими вченими Берцеліус відкрив чимало хімічних елементів і серед них Сицилій, Кремній, Титан і Ванадій. Успішними були його дослідження і в галузі органічної хімії. Термін “органічна хімія” зобов’язаний своєю появою саме Берцеліусу, який увів його у 1806 р.
Берцеліус підтримував контакти з багатьма природодослідниками Європи, а тому володів найновішою науковою інформацією та швидко поширював свої праці. У 1841 році опублікував книгу “Підручник хімії” в трьох томах.
Був обраний почесним членом Петербурзької академії наук.
Михайла Васильовича ЛОМОНОСОВ (1711-1765)
Портрет Михайла Васильовича Ломоносова, Георг Каспар Преннер (1752)
Російський учений. Всебічно обдарована людина. За яку б науку він не брався, усюди досягав успіхів. Олександр Сергійович Пушкін так писав про нього: “Історик, ритор, механік, мінеролог, художник і віршотворець – він усе випробував і в усе проник. Він створив перший російський університет, він, краще сказати, був першим нашим університетом.
Батько вченого вважав, що сину достатньо вміти читати та писати. 19-річним юнаком пішки дістався з узбережжя Білого моря до Москви, щоб стати студентом Слов’яно-греко-латинської академії. У 1736 році як один з кращих студентів академії він був направлений в університет Петербурзької академії. А ще через кілька місяців – до Німеччини навчатися гірничій та металургійній справі, де провів близько 5-ти років.
За чверть століття Ломоносов прославив Росію видатними відкриттями, винаходами і науковими повідомленнями. З природничих наук найбільш вагомий його внесок у фізику та хімію, якою він особливо плідно займався в 1748-1757 pp. Він уперше вислови в думку про те, що тіла складаються з “корпускул” (у сучасному розумінні – молекул), а ті, в свою чергу, з “елементів”, тобто атомів. Тільки через 100 років цьому геніальному передбаченню судилося одержати підтвердження.
М. В. Ломоносов довів основоположне значення закону збереження маси речовин у хімічних реакціях, обгрунтував необхідність залучення фізики до пояснення хімічних явищ та запропонував назву нової наукової галузі – фізична хімія.
Учений стояв біля витоків багатьох хімічних виробництв, зокрема кольорового скла і порцеляни. Набагато раніше, ніж в інших європейських державах, домігся побудови навчальної хімічної лабораторії – одноповерхової кам’яної будівлі зі спеціалізованими приміщеннями, печами складної конструкції й найкращим на той час обладнанням.
Йому належить заслуга заснування в 1775 р. першого в Росії університету – Московського, проект і навчальна програма якого були складені особисто Михайлом Васильовичем. З 1940 року університет носить ім’я свого засновника.
М. В. Ломоносов – автор підручників з хімії та металургії: “Курс фізичної хімії” (1754 p.), “Перші основи металургії або рудних справ” (1763 р.) та багатьох наукових праць.
Академік Петербурзької (з 1745 р.) і зарубіжних академій наук.
Дмитро Іванович МЕНДЕЛЄЄВ (1834-1907)
Портрет Дмитра Івановича Менделеева в мантії професора Едінбургського університету, Ілля Репін (1885)
Видатний учений, один з найбільш відомих в усьому світі природодослідників. Недаремно американські фізики, відкривши хімічний елемент з порядковим номером 101, назвали його Менделевій Md. Крім праць з хімії, Дмитру Івановичу належать також праці з фізики, метеорології, географії, металургії і сільського господарства. Повне зібрання праць ученого налічує 25 великих томів. Вершинами його досліджень стали: відкриття періодичного закону і створення періодичної системи хімічних елементів, дослідження пружності газів, хімічна теорія розчинів, підручник “Основи хімії”, який перевидавався не лише за його життя, а й набагато пізніше. З часу створення періодичної системи минуло понад 140 років.
Ці роки вона продовжує служити вченим, з успіхом використовується учнями і студентами у навчанні хімії.
Д. І. Менделєєв був видатним педагогом і 30 років пропрацював у Петербурзькому університеті. Послухати лекції професора Менделєєва приходило багато студентів з інших факультетів.
Видатний науковець брав активну участь у створенні Київського політехнічного інституту (нині Університет “Київський політехнічний інститут”). Він був головою екзаменаційної комісії першого випуску інженерів та агрономів цього відомого не лише в Україні, а й далеко за її межами вищого навчального закладу. За наукові заслуги та сприяння становленню і розвитку університету біля центрального входу до хімічного факультету Д. І. Менделєєву зведено пам’ятник.
Учений поділяв революційні погляди молоді, за що в 1890 році був звільнений з викладацької посади в Петербурзькому університеті й надалі працював у Головній палаті мір та ваги.
Дмитро Іванович Менделєєв за свого життя був членом багатьох зарубіжних академій наук, його наукові титули налічують майже 130 назв.
Дмитро Іванович – яскравий приклад людини із всебічними інтересами. Його цікавила не лише наука, а й література, мистецтво, у нього була чудова особиста колекція картин художників. Письменники і композитори були його частими гостями.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)