Історія педагогіки України
Розділ V
ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА, ОСВІТА, СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В КІНЦІ XIX – НА ПОЧАТКУ XX ст.
6. Педагогічна спадщина Михайла Коцюбинського
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864 – 1913) – відомий український письменник, майстер художнього слова, громадський діяч, талановитий педагог. Народився у м. Вінниці в сім’ї дрібного чиновника, закінчив духовне училище в Шаргороді. Михайло Коцюбинський постійно займався самоосвітою. “Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше
У 1897 – 1898 рр. працював у газеті “Волинь”. У 1898 р. переїхав до Чернігова, де служив у губернській земській управі статистиком.
Михайло Коцюбинський більше відомий як талановитий письменник, ніж як педагог. У психологічних новелах та соціальних повістях він малює картину сучасного йому життя, описує тяжку працю, безрадісне, голодне дитинство в убогих сім’ях, жалюгідність тогочасної школи.
Педагогічну діяльність Михайло Коцюбинський розпочав у 1881 р. як репетитор. Протягом 10 років учителював у містах
Письменник бачив соціальні причини культурної відсталості українського народу. Він критикував царську політику, буржуазний націоналізм, зрадницьку позицію ліберальної інтелігенції. Питання культури і народної освіти розглядав у тісному зв’язку з розвитком революційної боротьби трудящих. Це особливо яскраво виражено у творі “Fata morgana”. Був атеїстом, виступав проти втручання церкви і духівництва у світське життя та шкільні справи. Обстоював світську школу, критикував релігію і духівництво: “Попи співають молитви, хвалять господа бога, на їх ризах людська кров”.
Михайло Коцюбинський засуджував свавілля, насильство і знущання з людської особистості, неповагу до людської гідності в тогочасних школах. Як педагог він керувався гуманними демократичними традиціями народної системи виховання. У педагогічній роботі реалізовував свої здібності, уміло проводив заняття, використовуючи наочність, у тому числі й власні замальовки, ураховував вікові та індивідуальні особливості дітей. Ніжно й терпляче поводився з учнями, знаходив підхід навіть до пустунів. З учнями в нього завжди були довірливі стосунки. Домагався, щоб вони свідомо засвоювали навчаль ний матеріал, стимулював інтерес до науки, літератури, розучував і ставив з дітьми невеличкі п’єси. Його систематичні спостереження послужили для створення життєвих оповідань, новел, казок про дітей та для дітей.
До виховання власних дітей Михайло Коцюбинський ставився так само відповідально, з любов’ю і турботою. Донька Ірина згадувала: “Ласкаві очі, безмежна радість, тепло, що огортає тебе, зігріває сонячним промінням, – це перші мої спогади про тата, перші родинні почуття”. В сім’ї Коцюбинських навчально-виховна робота й розвиток дітей передбачали правильний режим, своєчасну підготовку уроків, організацію праці та відпочинку. Дітей привчали до акуратності й ощадливості.
Внаслідок русифікаторської політики царського уряду Михайло Коцюбинський не міг навчати дітей українською мовою. Але спілкувався завжди українською. Він рішуче виступав за природне право українського народу розвивати свою національну культуру, за навчання в школах українською мовою.
У статті “Русский язык в Галиции” він протестує проти національного і культурного гніту трудящих Західної України, вимагає запровадити в школах навчання рідною мовою. Водночас він наголошував на безправності всіх народів Росії. Наприклад, зазначав, що якутські діти, не знаючи російської мови, мусили вчитися за російським букварем. По-головна неписьменність була характерна для всіх народів імперії.
Громадсько-педагогічна діяльність Михайла Коцюбинського нерозривно пов’язана з його літературною творчістю. У художніх творах він яскраво змальовував життя й індивідуальні особливості дітей. У публіцистичних статтях порушував проблеми трудового, атеїстичного, естетичного виховання, критикував догматичні методи виховання в шко лах, писав про безправ’я народних вчителів.
Трудове виховання Михайло Коцюбинський розглядав як складову частину всебічного розвитку дітей, як один з дійових засобів морального виховання. Він підкреслював, що посильна суспільно корисна праця розвиває волю і характер, виховує ініціативність, сміливість, наполегливість. Ці ідеї втілені в художній формі в ряді оповідань.
Важливого значення він надавав єдності навчання й виховання. Вважав, що тут має чимале значення навчальна і педагогічна література. Проте добір книг у школах та бібліотеках не відповідав елементарним вимогам педагогіки. Дитячу літературу Михайло Коцюбинський розглядав як складовий елемент виховання. Протягом кількох років активно співпрацював у журналі “Дзвінок”. Написав для дітей низку віршованих творів. До речі, першим друкованим твором Михайла Коцю бинського був вірш для дітей “Наша хатка” (1890). Створив кілька казок, що виховували у читачів високі моральні риси, прищеплювали любов до чесної праці.
Найяскравіше талант Михайла Коцюбинського як автора творів для дітей і педагога виявився в оповіданнях “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”. В них виведено низку дитячих образів, змальовано тяжкі умови життя бідняків. Майстерно розкриваючи психологію дітей, автор показував їхні чисті почуття, думки, переживання; прагнення допомагати своїм батькам у тяжкій праці. Ці твори виховують у дітей працьовитість, повагу до батьків, чесність.
В оповіданні “Харитя” йдеться про восьмирічну селянську дівчинку, яка з ласкою та ніжністю доглядає хвору матір. Щоб порадувати її та врятувати урожай, дитина береться за непосильну працю – намагається самотужки вижати поле.
Оповідання “Маленький грішник” розкриває трагедію малої дитини, викинутої злиднями на вулицю. Старші вуличні хлопчаки стають “вихователями” Дмитрика і роблять з нього жебрака та злодюжку.
“Десять робітників” – повчальна розповідь для дітей про те, що треба добре вчитися і вміти вправно працювати власними руками.
М. Мельников, один з колишніх учнів, згадував, як Михайло Коцюбинський читав дітям журнал “Дзвінок”, а вони, розглядаючи у ньому ілюстрації, портрети письменників, якось запитали, чому тут немає його портрета. Учитель відповів, що такої честі удостоєні лише талановиті письменники, і додав: “Якби хто-небудь і захотів помістити мій портрет, я категорично відмовився б”.
В оповіданнях про дітей письменник досягає такої поетичності, яка, за словами Панаса Мирного, є “яскравим, як сонячний промінь, малюнком”. Багатство народної мови, мальовничість, експресивність зображення руху, звукова “оркестровка” твору, художній лаконізм – такі особливості оповідань про дітей. Завдяки всебічному спостереженню і вивченню індивідуальних особливостей дітей Михайло Коцюбинсь кий зумів уже в перших своїх творах глибоко розкрити психологію своїх героїв.
Твори Михайла Коцюбинського, написані для дітей, мають глибокий соціальний зміст і велике виховне значення, тематика їх різноманітна. Крім того, він записував народні пісні, зокрема пісні й легенди про Кармелюка, надаючи великої ваги народнопоетичним творам в освіті й вихованні.
Письменника і громадського діяча непокоїв стан народної освіти та безправ’я народних вчителів. У публіцистичних статтях, що друкувалися під загальною назвою “Шкільна справа”, він виступав за поліпшення складу вчителів та створення необхідних умов для їхньої праці. У педагогічних навчальних закладах, на думку Михайла Коцюбинського, треба розширити загальноосвітню і спеціальну підготовку майбутніх учителів, відкрити педагогічні бібліотеки. Значення народного учителя Михайло Коцюбинський розглядав усебічно. Народний учитель повинен не тільки добре вчити і виховувати дітей, а й мати тісний зв’язок з народом, будити його національну свідомість, чесно служити батьківщині. В одній із статей циклу “Шкільна справа” Михайло Коцюбинський показує залежність народних учителів від свавілля всіляких чиновників. Водночас пише про негідне поводження деяких вчителів, зокрема про розправу вчителів – самодурів та навіть ректора Мирго родського училища над учнями.
Михайло Коцюбинський у першому своєму оповіданні “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884) правдиво показує тяжкі умови життя трудящих та їхніх дітей. Молодий учитель Андрій Соловійко прагне змінити свідомість людей, підвищити їхній духов ний рівень. Він клянеться: “Всю свою любов, яка єсть в моєму серці, весь свій розум, що єсть у моїй голові, все те я віддам бідним, змученим дітям і їх темним батькам та мамам”. Письменник створює образ народного вчителя, який не тільки вчить дітей грамоти, а й прищеплює їм любов до читання: “…Що не книжка, то й розум”, – повчав він.
Вчителі, перебуваючи в повній залежності від чиновників і духівництва, не могли змінити систему навчання й виховання. Вони йшли на компроміс з духівництвом, бо не могли боротися за справжню народну освіту (“Хо”, “Лялечка”). Та окремі народні вчителі серйозно ставилися до своєї просвітительської діяльності. Вони охоче їхали на село, навчали грамоти, несли слово правди, боролися з забобонами.
Михайло Коцюбинський залишив помітний слід в історії педагогічної думки, його літературна спадщина відображає тогочасні проблеми і водночас є прекрасного перлиною художнього відтворення дійсності. Максим Горький, глибоко вражений смертю Михайла Коцюбинського, писав у телеграмі: “Велику людину втратила Україна, довго й хороше пам’ятатиме вона його добру роботу”.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)