Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
Розділ 4
5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕВИХОВУВАННЯ Й ПСИХОКОРЕКЦІЇ
5.1. Поняття важковиховуваності
У широкому розумінні важковиховуваність – це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної
Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості
Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття
В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини “важкої”) педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В. П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові.
До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:
– Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.
– Дратівливість, легка й підвищена збудливість афекту дитини.
– Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.
– Імпульсивність вчинків.
– Гнівливість.
– Лякливість і хворобливі страхи (фобії).
– Песимізм або надмірна веселість.
– Байдужість.
– Неохайність або педантизм.
– Пристрасне читання.
Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В. П. Кащенко об’єднував у такі п’ятнадцять позицій:
1. Надмірно виражене бажання руху й діяльності.
2. Інтенсивна балакучість.
3. Постійне прагнення насолоди.
4. Відсутність визначеної мети.
5. Нестриманість.
6. Неуважність (розсіяність).
7. Безцільна брехня.
8. Безглузде грабіжництво.
9. Катування тварин.
10. Зловтіха й знущання з навколишніх людей.
11. Негативізм.
12. Деспотизм.
13. Надмірна недбалість.
14. Замкненість.
15. Бродяжництво.
Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:
– Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки
Розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.
– Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.
Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих “важких” підлітків розпадається ще на дві групи:
– Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.
– Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки. Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)