Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
Розділ 4
2 ПСИХОЛОГІЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
2.2. Вікові особливості морального виховання
Для педагогічної психології важливо визначити ті завдання морального виховання особистості людини на різних вікових щаблях, які є найбільш відповідними віковим психологічним особливостям розвитку її особистості.
У дошкільному віці моральну поведінку дитина здійснює не усвідомлено й тільки тоді, коли моральний мотив або мотив одержати схвалення дорослого є найсильнішим.
Для молодшого учня, через пряму залежність оцінки його діяльності й, насамперед, навчальної від усвідомлення й одержування ним певних норм і правил шкільного життя, стає характерним підвищений інтерес до того, як належить діяти у різних обставинах, а, значить, і до змісту норм моралі, виникає активне прагнення додержуватися таких норм і правил поведінки. Підвищена увага до морального боку поведінки навколишніх виражається в бажанні учня дати моральну оцінку вчинкам інших, у його вимогах належної поведінки від однолітків. У той же час поведінка самої дитини продовжує зумовлюватися здебільшого безпосередніми мотивами. При чому протиріччя між бажанням діяти пра-вильно й реальною поведінкою не викликає вини або самоосуду вихованця. Свідомо приймаючи правила, навчаючи їм інших, вимагаючи від них їх додержуватися, дитина наче стверджується в тому, що дійсно відповідає моральним зразкам. А при виникненні протиріччя між моральним зразком і власною поведінкою дитини вона, як правило, не відчуває докорів сумління й легко заспокоюється на тому, що це вийшло випадково й вона того робити не хотіла.
Така своєрідність морального образу молодшого учня визначає й певні можливості морального виховання, й несе в собі певну небезпеку. По-перше, переважно вербальний ха-рактер моральних вимог, які висуваються перед дітьми, й нездатність дітей долати труднощі морального вибору часто ведуть до розриву між моральною свідомістю дитини як розумінням і переживанням належного та її моральною поведінкою. Це породжує таке негативне явище, як моральний формалізм, тобто невідповідність вчинків дитини моральним знанням й вимогам, які вона декларувала. По-друге, небезпека криється в моральному “реалізмі” дітей молодшого шкільного віку, який проявляється в тому, що вони судять про моральний бік учинку не за його мотивом, який вони у цьому віці ще не здатні усвідомити, а за реальним результатом. Вчинок, ініційований моральним мотивом (бажанням допомогти мамі), якщо він закінчився суттєвими збитками (розбито чашки на таці), жорсткіше засуджується дітьми цього віку, аніж одна розбита чашка при спробі іншої дитини поласувати забороненими солодощами з буфета. Оскільки коріння морального реалізму й морального формалізму ховається у вікових особливостях дітей, зокрема в особливостях їхнього мислення та в недосконалості механізмів саморегуляції, вважається за необхідне наголосити на недоречності застосовування в педагогічній практиці молодшої школи такого методу виховання, як громадська думка, тобто обго-ворювання огріхів поведінки дитини однолітками. При цьому морально травмується й той, хто припустився помилки, бо діти судять менш об’єктивно й суворіше за дорослих, і дитячий колектив, який стверджує таким способом власну непогрішимість і зверхність.
Як основне завдання морального виховання в молодшому шкільному віці виділяється розвиток довільного рівня моральної саморегуляції поведінки. Для цього доцільно:
– Формувати такі навички поведінки, які необхідні для виконання пред’явлених дитині моральних правил: чітко виділяти необхідні навички й вміння, розкладати їх на прості дії, в яких вправляти дитину, постійно заохочуючи й підкріплюючи успіхи позитивною оцінкою.
– Спеціально доводити до свідомості дитини протиріччя між її уявленням про себе як про моральну особистість та її реальною поведінкою таким способом, щоб дитина не лише усвідомлювала це, а й переживала його.
– Розвивати довільність її поведінки, вміння діяти цілеспрямовано, за заздалегідь визначеною метою.
У підлітковому віці значимим соціалізуючим фактором для дитини стає група однолітків. Незважаючи на певні складності, які ця обставина вносить у цілеспрямований процес виховання, прилучення до підліткової субкультури необхідне для повноцінного морального розвитку особистості з огляду на такі моменти.
По-перше, відмінність норм і принципів поведінки в цих спільнотах від загальноприйнятих сприяє руйнуванню некритично сприйнятих раніше вимог і формуванню нових установок на основі власного досвіду підлітка.
По-друге, такі норми, на відміну від правил шкільної поведінки, ніде не прописані в розгорнутій формі, а тому з’ясування їх вимагає від підлітків спеціальних знань, а це підвищує їхній інтерес до норм людської комунікації взагалі.
По-третє, завдяки існуванню найважливішого морального принципу товариськості відбувається певна ієрархія моральних цінностей, яка сприяє формуванню просоціальної спрямованості особистості підлітка, гуманістичного ставлення до людей.
По-четверте, опановані моральні якості й реалізація їх у поведінці виступають не лише умовою визнання підлітків з боку однолітків, що їх оточують, а й стають критеріями власної оцінки себе.
По-п’яте, ще одним критерієм, з яким співвідносить свою активність підліток, є ідеали, втілені в морально-психологічному образі людей або літературних персонажів, яких він намагається наслідувати. І якщо норми “дійсної товариськості” слугують для підлітка орієнтирами в реальному практичному житті, то ідеал як романтичне втілення його мрій обернений у його майбутнє й стимулює насамперед процес самовиховання.
Основні труднощі морального виховання в цьому віці пов’язані з тим, що моральна поведінка й надалі визначається не власне моральними потребами (морального обов’язку, гуманного ставлення до інших), а задовольняє провідні погреби віку (у самостверджуванні, у спілкуванні, самопізнаванні). Та й самі моральні переконання підлітка – це ще, здебільшого, “квазипереконання”, які грунтуються на груповій моралі його референтної групи, в основі якої, як правило, фетишизація товариськості всупереч іншим моральним принципам. У підлітка все ще зберігається моральний реалізм, унаслідок обмеженості морального досвіду та бажання самоутвердитися в очах інших важливого значення набуває зовнішня форма вчинку.
З огляду на це виділяються такі завдання морального ви-ховання підлітків:
– Приділяти особливу увагу таким нормам і цінностям, яким надається перевага в підліткових групах, через тактовне управління такими групами запроваджувати в них суспільно значущі моральні норми та ідеали.
– Через підвищений інтерес підлітків до стосунків між людьми важливого значення набуває передавання їм системи моральних знань, конкретизація реалізації їх у реальних життєвих ситуаціях.
– Важливим залишається й формування моральних почуттів, надавання їм дієвого характеру у вигляді проявів дійсного співчуття й співучасті, розвитку навичок допомагаючої поведінки. Розвиток самосвідомості в цьому віці робить отроцтво сприятливим періодом для формування в особистості самоповаги, почуття власної гідності, основою яких є моральні критерії.
Виходячи з особливостей вікового розвитку підлітків, особливо плідними серед форм організації виховного процесу з ними є створення їм багатогранного, емоційно насиченого життя. Найціннішою якістю вихователя групи молодших підлітків вважається його активність, ініціативність в організації спільних заходів (тобто висування ініціатив, цілей та орієнтирів групової активності, добір засобів і розподіл функцій з урахуванням потенціалу спроможності вихованців). Для старших підлітків найважливішим є вміння вихователя підтримати їхню ініціативу, допомогти їм знайти відповідні засоби й способи її реалізації.
Період юності характеризується як початок “дорослого” етапу розвитку моральної сфери особистості. Після закінчення періоду запозичувань і некритичного засвоювання моральних критеріїв особистість переходить до організації власної поведінки у відповідності зі свідомо виробленими моральними принципами, переконаннями та усвідомленням морального обов’язку. У цей час відбувається активне становлення свідомої регуляції поведінки на основі розуміння морального обов’язку (роблю так, бо – це поведінка, гідна зрілої особистості). Основна риса юнацького етапу морального розвитку особистості полягає в прагненні юнака зрозуміти найзагальніші закони поведінки людей, дійти до самої суті моральності й на цій основі виробити власні моральні критерії. При цьому юнак намагається знайти універсальні закони, які є правильними на всі випадки життя. Тобто, у нього виникає бажання переконатися в правильності самих правил людського співіснування. На підставі цього цей вік у психології називають періодом переоцінки цінностей.
Таке явище часто є причиною характерного для юнацького віку морального релятивізму, коли молода людина починає усвідомлювати й декларувати відносність моральних цінностей. Однак вихователь повинен відрізняти пошук загального принципу, яким юнак намагається поєднати й логічно обгрунтувати окремі правила поведінки, які здаються йому проблематичними, від справжнього цинізму, що проявляється, перш за все, у поведінці людини.
З метою подолання особистісної невизначеності людина в юнацькому віці тяжіє до теоретично узагальнених, науково доведених поглядів на моральність. Її увагу привертають етичні й філософські системи, іноді достатньо екзотичні (дзен-буддизм, ніцшеанство), які юнак приймає повністю й намагається застосувати до своєї поведінки. Тобто внаслідок значущості морального знання для людини цього віку її прагнення до самостійності й через недостатність життєвого досвіду такі системи виконують роль замінників власного світогляду, змістової сторони моральної саморегуляції юнака. Певна абстрактність моральних принципів або їхня екзотичність, неможливість безпосередньо застосовувати їх на практиці часто стають причиною життєвих розчарувань у цьому віці, коли життя здається далеким від досконалості або негідним високих принципів.
У зв’язку з цим основними завданнями морального ви-ховання в такий час є допомога молодій людині побачити прояви найважливіших моральних принципів у реальній практиці людських відносин. Це завдання є принципово відмінним від виховних установок попередніх етапів, де більше уваги все-таки приділяється узагальнюванню моральних звичок. У юнацькому віці більшого значення набуває вже зворотний процес – конкретизації абстрактних моральних положень. Це шлях від непротирічних моральних принципів до багатогранного й протирічного реального життя. Великого значення тут набувають конкретні обставини життєдіяльності молодої людини, особливості моральних установок її безпосереднього оточення, приклади поведінки інших людей, загальна атмосфера в суспільстві, власний досвід моральної активності, особистісні здобутки та втрати на цьому шляху. І лише здолавши його, людина стає дійсно моральною, соціально зрілою особистістю.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)