БАЗИЛІКА

Культурологічний словник

БАЗИЛІКА (від грец. basilikе – царський дім) – прямокутна в плані споруда, розділена поздовжніми рядами колон або пілонів на кілька частин (нефів), які мали самостійні перекриття. Середній неф вищий від бічних. Перед входом – поперечний притвор (нар – текс), у протилежному кінці середнього нефа – півкруглий виступ (апсида), критий півкуполом. Спочатку мали дерев’яні відкриті перекриття, пізніше – кам’яні склепінчасті. З часом у Б. з’являється трансепт, над бічними нефами – галереї-емпори, над середохрестям – купол. Тип Б. склався у Римській імперії, де вона мала громадсько-адміністративне призначення. Згодом стала одним з основних типів християнських храмів у візантійській, сирійській, романській та готичній архітектурі, застосовувалася також в архітектурі Відродження та бароко.




БАЗИЛІКА