Філософія світ людини
Проблема “Я – Інший” як осереддя антропологічної рефлексії
Декілька слів про толерантнісний етос у буденних міжлюдських стосунках
екзистенційно-комунікативних. Усвідомлення наріжного антропологічного принципу “Я є Інший” та його зворотної іпостасі “Інший є Я” – передумова такого нагального соціально-культурного явища, як толерантність.
Коли ми розглядали антропологічні уболівання Еммануїла Канта, мали змогу переконатися, що найвищим виявом людини як розумної істоти став для
Наскільки важливою є антропологічна
Кілька років тому на одній з міжнародних конференцій зі славістики виступав з доповіддю гарвардський викладач – емігрант із Росії, який читає курс з російської та радянської літератури. Доповідач ділився своїми спостереженнями над тим, як сучасний американський студент сприймає ті місця із “Собачого серця” Михайла Булгакова, котрі викликають і досі щире захоплення у багатьох пострадянських інтелектуалів. Студентів запитували: “Як ви ставитеся до слів професора Преображенського “Справді, я не люблю пролетаріату”?” І що ж з’ясували?.. Погано ставляться американські студенти до наведеного твердження, вважаючи його виявом антидемократичної пихатості й зарозумілості.
Звернімо увагу на деякі найхарактерніші аргументи, що ними обгрунтовували таке неприйняття. “Шаріков – брутальна людина, але й Преображенський – так само брутальний” (читаймо: чужа нетолерантність не є підставою для моєї нетолерантності). “Преображенський… вважає себе кращим од інших, він має людей з будинкового комітету за нижчу расу. Це нестерпно” (нагадаємо, що “люди з будкому” прагнули “ущільнити” професора в його кілька кімнатнім помешканні, і все ж професорська брутальність виглядає неприпустимою). “Нерівність професійна, соціальна, майнова не повинна автоматично обертатися нерівністю людською”. Нарешті: “Слід поважати всіх, негоже твердити – ви стоїте на нижчому щаблі розвитку. Це не діалог, таке є образливим і неконструктивним”.
Як бачимо, зростання культури світоглядно-антропологічних розмірковувань від Монтеня, Декарта, Руссо й Канта до Леві-Строса, Рікера та інших західних мисленників, а також паралельне вдосконалення етосу громадського співжиття – далося – таки тут взнаки. Завдячуючи цьому, в масовій свідомості утвердилися світоглядні настанови, просякнуті повагою до людини, визнанням її неповторності й рівноправності. “Ні в якім разі не є припустимим виправляти незнайому людину – як це робив Преображенський, – не можна показувати їй, що вона помилилася, що вона чогось не знає, – це елементарні умови спілкування американців один з одним та з іншими. Прагнення до компромісу – то не просто зручний тактичний хід вирішення питань. То принцип американського життя, зумовлений суспільним розмаїттям, відсутністю єдиної ієрархічної шкали цінностей – як у культурній, так і в соціальній галузі”, – такий важливий антропологічний та, водночас, політологічний висновок, випливає з наведеного прикладу. Виявляється, навіть особиста порядність, якщо вона не доповнюється увагою до потреб інших людей, постає в очах певної частини американської молоді вкрай негативною. Тут нам є чому повчитися.
Стверджувати своє “Я” не за рахунок “Іншого”, а, визнаючи його якісну своєрідність, виявляючи зацікавленість у цій своєрідності, творити не тільки свій персональний Універсум, але й міжперсональний Мультиверсум, де кожний “голос” є самоцінним, – хіба це не є справжнім покликанням кожної людини, зважаючи нате, скільки страждань зазнало людство через різні незлагоди?
Від першої й до останньої миті наше життя проходить крізь Іншого: спочатку мати (найперше дотикання дитини до об’єктивної реальності й умова виживання), скоро – батько, затим – кохана людина, суспільство, нарешті – трансцендентне. Все це – Інше, а водночас і наше власне “Я”, і чи можемо визначити, де воно починається або де закінчується? Ця думка проймає філософсько-поетичні розмірковування сучасного грецького мисленника Христоса Яннараса “Варіації на тему Пісні Пісень”. Прочитайте їх…
(2 votes, average: 2,50 out of 5)