Політологічний словник
Енгельс Фрідріх (Fridrich Engels, 1820-1895)- видатний німецький мислитель і політичний діяч, суспільствознавець, журналіст, один з основоположників марксизму, друг і соратник К. Маркса. Е. народився у сім’ї власника текстильної мануфактури в Бремені Рейнської провінції. На вимогу батька змушений був залишити навчання у гімназії в 1837 р. і зайнявся вивченням комерційної справи. В 1838-1841 рр. жив у Бремені, працював у торговій конторі, а у вільний час займався самоосвітою, вивчав філософію Гегеля, іноземні мови. Добре володів основними
Е. зробив особистий внесок у становлення та розвиток марксистської теорії та політичної концепції. У 1859 р. написав розгорнуту рецензію на працю К. Маркса “До критики політичної економії”, в якій показав значення відкриття Маркса – матеріалістичного розуміння історії та діалектико – матеріалістичного методу. У 1867-1868 рр. написав 9 статей – рецензій про значення першого тому “Капіталу” Маркса з тим, щоб зламати змову замовчування офіційною пресою цього великого творчого доробку К. Маркса. Він вперше систематично виклав основи історичного матеріалізму (термін вжито у 1892 р.), висунув думку про походження і еволюцію класів у суспільстві. Як і Маркс, Е. вважав, що рушієм історії є класова боротьба, вершиною якої є боротьба пролетаріату з буржуазією. Це означало виняткове призначення пролетаріату, реалізувати яке він може через політичну революцію, насамперед насильницького типу. Разом з Марксом Е. у своїй концепції диктатури пролетаріату опирався на досвід Паризької Комуни, що стала державою, в якій поєднувалися всі гілки влади. Е. досить глибоко проаналізував проблеми походження держави, етапи її розвитку. Сутнісними складовими держави він вважав територіальний поділ, публічну владу, податки, відчуження від суспільства. Е. вважав, що суть державної влади полягає у класовому пануванні. Пролетарська революція покликана знищити стару державну владу і створити на її уламках державу диктатури пролетаріату. Демократія, згідно з Е., це лише засіб, одна з політичних форм, яка потрібна пролетаріатові не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх супротивників. Свобода ж “прийде тоді, коли держава як така перестане існувати”. Е. особливо наголошував, що пролетаріат для перемоги мусить мати власну політичну партію. Саме вона повинна вести перманентну ідеологічну боротьбу з ідеологією супротивників пролетаріату та будь-якими відхиленнями в самій партії. Е. виступав за існування преси, незалежної від партії, яка в рамках партійної програми покликана критично оцінювати діяльність партії.
Завдяки зусиллям Е. були підготовлені до друку й видані другий і третій томи Марксового “Капіталу”. В останні роки життя Е., особливо у листах – статтях до К. Шмідта, Й. Блоха, Ф. Мерінга та інших, досить глибоко розкриває взаємодію між всіма сторонами життя суспільства, зокрема відносну самостійність надбудови та її зворотного впливу на базис, роль суб’єктивного чинника в політиці й історії щодо активної діяльності суб’єктів політики. Е., враховуючи реальні зміни в європейському соціально-політичному житті, висловив ряд ідей, які по-новому розглядали капіталістичну дійсність кінця XIX ст. В марксизмі до середини 80-х років панувало уявлення про державу як організацію “виключно пануючого класу”. Водночас “пізній” Е. побачив у політичних структурах капіталізму кінця XIX ст. такі нововведення, як запровадження загальної початкової освіти, всеохоплюючого страхування та розширення виборчих прав і перехід до загального виборчого права, користуючись яким, робочі направили своїх представників до структур державної влади. Саме тоді Е. наголошує на тому, що пролетаріат може, “використовуючи легальні засоби, досягти більших результатів, ніж за допомогою перевороту”, тобто насильницької революції. Тим самим Е. висловився про можливість мирного (парламентського) шляху завоювання політичної влади з боку пролетаріату, а також висловив новий підхід щодо необхідності використання буржуазної державної машини після перемоги пролетаріату. Е. мав заслужений авторитет у широких колах міжнародного робітничого і соціал-демократичного руху, підтримував особисті стосунки з провідними соціал-демократичними лідерами Англії, Німеччини, Іспанії, Франції, Швейцарії, Росії та інших країн.
Е. помер 5 серпня 1895 р. Згідно з його волею, після кремації скринька з попелом великого мислителя й політичного діяча була опущена в море біля Істборна, улюбленого місця відпочинку Е. на південному березі Англії. Роль Е. в становленні та розробці матеріалістичного підходу до політики величезна. її точно охарактеризував В. Ленін: “Неможливо зрозуміти марксизм і не можна його цілісно викласти, не рахуючись з усіма творами Енгельса”.
Твори: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К„ 1958-1968. – Т. 1-39; К„ 1979- 1985. – Т. 40-50.
Энгельс Фридрих. Биография: Пер. с нем. – М., 1972; Грин Ц. И. К. Маркс и Ф. Энгельс и революционная Россия. – М., 1978; Воспоминания о Марксе и Энгельсе. – М., 1988; Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник. – Львів, 1997; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997.
А. Кудряченко
(2 votes, average: 2,50 out of 5)