ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ

СИСТЕМА УРОКІВ З ОСНОВ ФІЛОСОФІЇ

УРОК 5

ТЕМА. ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ

Мета: розкрити поняття “людина”, “буття людини”, “феномен людини”; розвивати вміння аналізувати факти та робити висновки, вести дискусію; виховувати в учнів повагу й толерантне ставлення до людей.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу. форма проведення: евристична бесіда, дискусія.

Обладнання: мультимедійне обладнання.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми та завдань

уроку.

Робота з епіграфами до уроку

Людина – це джерело незвичайного в природі.

М. Пришвін

Є у людини два світи:

Із них – один, що нас створив,

А другий завжди твориш ти

У міру власних сил.

М. Заболоцький

1. Чому, на вашу думку, людина – джерело незвичайного в природі?

2. Назвіть якості, що виділили сучасну людину з пралюдей.

3. Які очевидні й неймовірні факти в походженні людини ви знаєте? (Виступи учнів з електронними презентаціями.)

Учитель. Гадаю, що кожен із вас погодиться, що людина посідає важливе місце в загальному процесі світового розвитку. Таке припущення

породжує цілу низку питань. Чи є людина черговою ланкою світового розвитку, чи становить вона його вершину? Чи, може, людина являє собою такий собі рубіжне досягнення світу, певну смислову “вісь симетрії”? Одразу ж слід зазначити, що жодне з цих припущень не є безпідставним. Кожне з них має своїх прибічників як серед філософів, так і з-поміж науковців. Кожне має певну аргументацію на свою користь. Проте всі вони в основі мають те вихідне припущення, з якого ми розпочали цей урок, а саме: людина певним чином “вписана” у процес світового розвитку, в його закони. А це припущення не таке вже й самоочевидне. Крім можливості бути узгодженою із законами буття, у людини є й інша можливість – бути узгодженою зі світом духовного. Водночас прийняття за дійсне першої або другої можливості не позбавляє нас від труднощів при осмисленні місця людини у світовому розвитку. Якщо людина є суто витвором буттєвого процесу, тоді в чому полягає її сутнісна відмінність від інших продуктів процесу розвитку? Кажучи мовою релігійного світогляду, в чому тоді полягає богоподібність людини? А якщо людина являє собою породження світу духовного, тобто є чудом, то тоді чи не є вона чужою щодо світу або навіть загрозою для нього?

Давайте разом шукати відповіді на ці питання. Саме вони дадуть нам змогу визначити, в чому ж полягає “феномен людини”.

Дискусія

1. Микола Реріх якось зазначив: “Людина – насамперед житель Космосу і тільки потім – житель планети Земля”. Чи згодні ви з цим?

2. Численні світові релігії, маючи певні відмінності в окремих деталях, одностайно стверджують, що створення першої людини на планеті залежало від слова, вольового рішення і дій самого Бога. А що саме божественного є в сучасній людині?

3. Існує думка, що людина – це продукт власної природи. Що саме слід розуміти під поняттям “власна природа”?

ІІІ. Опанування теоретичного матеріалу

Розповідь учителя

Філософська думка завжди проявляла особливий інтерес до вивчення проблеми людини й людського. У чому ж своєрідність людської істоти? Як в ній пов’язані природне і соціальне, індивідуальне і родове? На що націлені думки і дії людини? Чого вона прагне, у що вірить, на що сподівається? Кожне покоління людей неодмінно звертається до цих та інших питань людського буття, прагнучи виробити нові шляхи, цілісний підхід щодо розв’язання зазначених проблем.

Відомий західний мислитель ХХ ст. Е. Кассірер писав про три розуміння людини, які не пов’язані між собою: релігійне, філософське і наукове. У релігії людина представлена як певна недосконала подоба Бога, яка усвідомлює і переживає свою недосконалість, а тому здатна пробачити недоліки та гріхи інших людей. Вихідним пунктом філософського осягнення людини стає пізнаюче “Я”, яке завдяки власній автономії, свободі та розумності оволодіває світом у свідомості й на практиці. Наука характеризує людину як вершину еволюції живих істот.

Філософія відзначає наявність серйозних недоліків, притаманних науково-природничому розумінню людини:

А) як біологічна істота вона значно слабша порівняно з багатьма тваринами і, разом з тим, стала сильнішою за них;

Б) немає природжених інстинктів, які забезпечують виживання, однак володіє здатністю гнучкої адаптації;

В) не народжується завершеною людською істотою, а змушена ставати нею в процесі культурного розвитку.

Філософія вбачає в ній духовну, розумну, діяльну істоту. Людині притаманні релігійна віра, ціннісні орієнтації, пам’ять про минуле і надія на майбутнє, почуття гумору, усвідомлення минущості всього живого, а головне – себе. Завдяки розуму вона здатна контролювати свої інстинкти й потяги. Створюючи науку і техніку, людина не тільки осягає закони дійсності, але й перетворює її. Багатоманітність, різнорідність, суперечливість людського одночасно стимулює й ускладнює усвідомлення його цілісної визначеності.

Людське буття

Отже, ми звернулися до того, як саме й якою є людина у світі. Безпосередньою й абсолютною умовою нашої думки є те, що людина існує так само, як існує світ. У цьому вони однакові, це їхня найбільш загальна властивість – бути. Це найперша їхня визначеність – так само, як і усього існуючого. Ця найбільш загальна і найбільш безпосередня (без будь-якого посередника та без будь-якого опосередкування) визначеність будь-якої речі, явища, процесу, думки, так само, як і всіх їх разом, усвідомлюється через поняття “буття”. Буття заявляє про себе відповідно до будь-якої іншої визначеності. Воно є абсолютною умовою наявності у речі тих чи тих ознак. Щоб мати якісь властивості, річ спочатку повинна бути. У смисловому відношенні буття передує всьому. Не випадково й Біблія починається з “Книги буття”. А Євангеліє від Іоанна починається словами: “Спочатку було слово”. Це можна розуміти так, що творенню світу вже передувало буття – буття абсолютного смислу. Й коли пророк Мойсей звертається до Бога з проханням сповістити своє ім’я, щоб люди знали, як звертатися до нього, той називає себе сущим. Отже, вже на дофілософському рівні осягнення світу люди усвідомили, що буття є гранично можливою й у смисловому відношенні визначальною характеристикою світу та залученості людини у світ.

Однією з перших філософських ідей в європейській культурі (а на думку Гегеля – першою) була ідея Парменіда: “Буття є, а небуття немає”.

Підставою для такого висновку, на думку Парменіда, є те, що небуття не можна осмислити.

В європейській філософії були спроби осягнути буття в більш широкому смисловому контексті, в його відношенні з небуттям. Зокрема, Лейбніц сформулював питання: чому існує щось, а не ніщо? Свого часу це питання не привернуло до себе уваги й не знайшло свого подальшого філософського розгляду. Тільки у XX ст. до нього повернувся Мартін Хайдеггер. Причому він надав йому значення головного питання філософії. На противагу загальноєвропейській орієнтації на буття, у східних культурах виробляється й стверджується переважна орієнтація на небуття. В індобуддистській традиції, наприклад, наголошується на тлінності всього існуючого, на володарюванні у світі стихії зникнення й виникнення. Тому світотвірним началом тут є Порожнеча, що пізнається й переживається як значуща відсутність, як велике Ніщо. Це Ніщо всьому надає сенс, бо воно єдине у світі є таким, що не можна винищити.

Попри всю складність і неоднозначність міркувань про походження людини, про її буттєві коріння, попри всю проблематичність людського буття, безперечним і вихідним для нас є те, що воно є. Саме людське буття є найпершою й вихідною вірогідністю для людини. Але тоді таким самим беззаперечним і вірогідним для людини має бути й людське небуття. Адже ми свого часу з’ясували, що буття як таке суттєво пов’язане з небуттям і неможливе без цього. Повною мірою справджується це й щодо людського буття.

Наприкінці XX ст. людство зіткнулося з реальною можливістю свого зникнення. Воно відчуло на собі подих смерті, й у цьому несподівано зрівнялося з кожною окремою людиною. Можливість загибелі людства породжує й розгортає парадокс людського буття, який нещодавно не можна було навіть помислити, а сьогодні аж ніяк не хочеться прийняти: “Кожна окрема людина й людство загалом сумірні в обмеженості свого буття, у своїй скінченності”.

Рефлексія

1. Як вирозумієте цю останню тезу?

2. Чи може одна людина врятувати світ?

3. Що потрібно людям зрозуміти, щоб людське буття не припинило свого існування?

4. Які норми моралі та поведінки треба виконувати, аби людство не зазнало трагедії самознищення?

– Повернемося до епіграфа уроку. Як ви тепер розумієте вірш М. Заболоцького?

ІV. Підбиття підсумків

V. Домашнє завдання

Написати твір-роздум за темами:

1. “У кожного своя доля” (Т. Г. Шевченко).

2. “Людина – суперечлива гармонія”.