ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ
Фрустраційні емоції
Поняття “фрустрація” (від лат. frustratio – розлад (планів), катастрофа (задумів, надій)) використовують у двох значеннях: а) акт блокування чи переривання поводження, спрямованого на досягнення значущої мети (тобто фрустраційна ситуація); б) емоційний стан людини, який виникає після невдачі, незадоволення якоїсь сильної потреби, докорів з чийогось боку. Зазначений стан супроводжує виникнення сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, досади, тривоги.
Фрустратором
Фрустрація може вплинути і на діяльність людини. В одних випадках вона мобілізує її для досягнення віддаленої за часом мети, підвищує силу мотиву, а інших – демобілізує. У цьому разі людина прагне відійти від конфліктної ситуації (заборонена чи недосяжна мета виконується подумки або тільки частково, або розв’язується схоже завдання), або ж вона загалом відмовляється від діяльності.
Образа як емоційна реакція на несправедливе ставлення до себе виникає тоді,
Образа з’являється в людини в онтогенезі дуже рано. Її прояви виявляються вже в дітей 5-11 місяців.
Розчарування. Якщо очікувана або обіцяна подія не збувається, то виникає невдоволення, яке називають розчаруванням. Що більше було обіцяно або що важливішою була подія, якої очікували, то більше розчарування переживає людина, якщо її очікування не виправдалися. Особливо легко виникає розчарування, коли очікують від когось або чогось надприродного, якогось дива.
Досада – це роздратування, невдоволення внаслідок власної невдачі або невдачі близької людини, улюбленої спортивної команди тощо. Це жаль часто із домішкою злості на обставини, людину, які перешкодили досягненню задуманого. Злість під час досади часто виражається (“розряджається”) за допомогою “міцних” висловлювань, у тому числі й ненормативної лексики.
Гнів. Поняття “гнів” синонімічне до понять “обурення”, “збурювання”, “злість”. Сильний гнів визначають як лють, під час якої виникає нічим не стримувана агресивна поведінка. Лють буває “шляхетна”, “праведна” (“Пусть ярость благородная вскипает, как волна, идет война народная, священная война”), конструктивна (коли люто, зі злістю обстоюють у гарячій суперечці свою думку) і деструктивна (виражена в насильстві, жорстокості).
Гнів може спричинити особиста образа, обман та інші моральні причини, особливо якщо вони несподівані для суб’єкта. Гнів можна спровокувати не лише вербально (через слово, висловлення), а й не вербально (через міміку, жест, рухи тіла).
Роль гніву полягає в мобілізації енергії для активного самозахисту індивіда.
Несамовитість – це крайній ступінь порушення із втратою самовладання, що найчастіше виникає під час фрустрації, й виявляється в цьому разі як стан безсильного гніву.
Сум може спричинити розлука, психологічна ізоляція (так зване почуття самотності) і невдача в досягненні мети, розчарування, тобто не справджена надія. Остання означає не що інше, як втрату мрії. Отже, головною й універсальною причиною суму є втрата чогось значущого для людини: безпосереднього психологічного контакту з дорогою людиною або з іншими людьми (відчуття самотності), втрата перспективи в досягненні бажаної мети.
Хоча сум зараховують до негативних емоцій, він може супроводжувати й позитивні переживання і почуття людини. Недарма в одній пісні співається, що “любов ніколи не буває без смутку”, тому що розлука з коханою людиною спричинює сум. Тихий сум може бути навіть приємний людині.
У разі суму відбуваються порушення, зворотні до тих, які спостерігають під час радості: гальмування моторики, звуження кровоносних судин. Це викликає відчуття холоду й ознобу. Сум сповільнює не лише фізичну, а й розумову активність людини. Емоція суму є в основі такого психічного розладу, як депресія.
За С. І. Ожеговим, безнадійний сум – це зневіра, а легкий сум – смуток.
Тугу найчастіше визначають як тривогу, поєднану зі смутком і зневірою.
Особливим видом туги є ностальгія. Це туга за батьківщиною, за минулим, що особливо сильно виявляється в емігрантів після деякого терміну проживання за кордоном.
ГОРЕ – це глибокий сум з приводу втрати когось або чогось коштовного, необхідного. Причинами горя можуть бути:
– тривала розлука чи втрата (смерть, розрив любовних стосунків) людини, до якої є прихильність; у разі смерті близької людини втрачається роль батька, матері, сина, друга тощо, тобто відбувається руйнування звичних функціональних зв’язків;
– серйозна власна хвороба чи каліцтво близької людини;
– втрата коштовного майна, втрата джерела засобів до існування; це означає втрату джерела задоволення, радості, благополуччя.
Усе це свідчить про те, що горе можна розглядати як фруструюче переживання. Наприклад, втрата коханої людини означає, що не може бути здійснено обопільні плани, задоволено бажання, пов’язані з цією людиною.
Інтенсивність переживання горя зумовлена низкою обставин. Зокрема, якщо смерть близької людини відбувається після її тривалої хвороби, то близькі їй люди мають змогу підготувати себе психологічно до її смерті. У них виникає так зване антиципаторне горе, менше за інтенсивністю, ніж горе в разі раптової смерті близької людини. З іншого боку, якщо хвороба триває понад і 8 місяців, близькі можуть переконати себе, що смертельно хвора людина насправді не вмре. І тоді її смерть може спричинити більше потрясіння, ніж раптова смерть.
Горе єднає людей, котрі зазнали однакової втрати. Дж. Ейвріл зазначає, що горе має своїм наслідком особливий тип поведінки – скорботу (бідкання), про яке йтиметься далі.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)