Політологічний словник
Липа Юрій Іванович (1900 – 1944) – народився в Одесі, в сім’ї відомого громадського і політичного діяча, письменника Івана Липи (псевдонім Петро Шелест та ін.), активного діяча українського відродження, засновника таємного товариства “Братство Тарасівців”. Письменник і публіцист, лікар за фахом.
Літературну діяльність розпочав з 1917 р. як організатор української видавничої справи (заснував видавництво “Народний Стяг”), потім пішов добровольцем до армії УНР. В 1919-1920 рр. проживав у Кам’янці-Подільському,
Друкувати поезії почав з 1919 р. Зокрема відомі його збірки: “Світлість” (1925), “Суворість” (1931), “Вірую” (1938); роман у прозі “Козаки в Московії” (1931); тритомний збірник оповідань “Нотатник” (1936- 1937 і 1955) і збірник есеїв “Бій за українську літературу”(1935).
З 1920 р. жив у Польщі і Галичині, студіював медицину у Познанському університеті (1929 р.) і навчався у Вищій школі політичних наук у Варшаві, заснував літературне об’єднання “Сонцесвіт”.
Ю. Липа належить до плеяди найвизначніших ідеологів та історіософів України XX ст. Його книги справили потужний вплив на формування української суспільно-політичної думки міжвоєнного періоду, сприяли глибинному впливу на суспільну свідомість, формуванню українського “Вірую” та народженню нового типу української людини, який можна назвати донцовським.
Ю. Липа написав чимало творів на історичну та політичну тематику, серед них і такі грунтовні, як “Українська доба” (1936), “Українська раса” (1937). Але основну частину його творчого доробку становить історіософська трилогія “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940), “Розподіл Росії” (1941), у якій накреслено шляхи формування українського етносу, його історичну долю, доцільні напрямки експансії та основні геополітичні небезпеки, створено оригінальну геополітичну доктрину України. Якщо “Призначення України” всебічно обгрунтовує “Чорноморську доктрину”, то геополітичне дослідження Л. “Чорноморська доктрина” глибше визначає перспективи України як лідера країн басейну Чорного моря.
Ю. Липа заперечував дилему “Схід – Захід” для України. “Визначення напрямної на схід чи захід – це, передусім, нищення власного характеру, духовності, що зросла над південними морями й вододілами і розпросторилась, як кров по жилах, ідучи вгору Дніпром, Дністром, Дунаєм, Бугом і Доном, несучи до найглухіших закутків українських земель подих повітря”. Геополітична вісь “Південь – Північ”, як вісь українських земель, проявилась як у княжій, так і козацькій добі. Таку українську вісь Л. протиставляє відповідним осям Польщі й Росії.
Л. виходить з гідрогеографічної концепції геополітики, вважаючи, що стрижнем, навколо якого формується ядро етнічної території, а відтак етнічні звичаї, традиції, світогляд, тип культури тощо (тобто все те, що ми зазвичай підводимо під поняття “менталітет”), є річкові басейни: “Річна мережа формує єдність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови і релігії”.
Нація (або раса у термінології Л.) поєднує етнобіологічні та соціоісторичні чинники: “Расою звемо цілість населення, що його духовні прикмети укриті і явні (як звичаї, мова…), а також антропобіологічні риси становлять виразну цілісність упродовж часу (історії)”. Для будь-якої раси є обов’язковими: “одність організації”, “одність історії”, “одність будуччини”. Визначальною рисою раси є “існування в якійсь суспільній збірності своєрідного почуття солідарності, зв’язане з окресленою територію. Воно не зв’язане ані з мовою, ані з біологічною спільністю крови, лишень у найбільш сильнім своїм вияві зв’язане з поняттям власної, своєрідної місії.
Власний терен, власна місія і почування нехіті до чужих – ось що є найпевніше в окреслені слова “нація”!”
Призначення України, винесене Л. у назву своєї основної праці, полягає у формуванні і очолені “по світі англосаксонськім, римськім, германськім” “світу четвертої великої раси в Європі, понтійської, української раси”. Ера її має настати в міру виконання однієї геополітичної місії, покладеної на українську расу через її високу моральність і гуманність у ставленні до сусідів (зокрема, це відсутність імперіалістичних домагань до будь-кого з них). Українська раса має освоїти (насамперед духовно) простір між Балтикою, Уралом, Кавказом та Чорним морем. Створення такого простору, “моральної осі” уможливить вільний розвиток та поступ будь-якій, малій чи великій, расі. Стати запорукою такого розвитку – це і є призначення України.
Майбутню роль України, яка за своїм покликанням “вимагає великости” й “великодержавного світогляду”, Л. пов’язує з великими змінами на європейській карті. До них належить втрата Росією України, Кавказу й відродження Казанської держави, що забезпечило би чорноморським країнам як свободу розвитку, так і свободу торгівлі з Далеким Сходом.
Блискуче викладена балто-чорноморська доктрина України Л., виписані геополітичні характеристики українських територій, історико-психологічні особливості української ментальності, що сприяло усвідомленню українцями свого місця у світі, зробили його однією з найпопулярніших постатей свого часу як у Галичині, так і на еміграції.
Демонтажу внутрішнього малоросійства, успадкованого від попередніх поколінь комплексу національної меншовартості як пересічного українця, так і правлячої верстви, і формуванню української структури духу – цій місії була присвячена вся творчість Л., – і поета, і письменника, й історіософа.
Мороз В. Горіти надзвичайним світлом // Липа Ю. Призначення України. – Львів, 1992; Гринів О. Передбачення глобального масштабу // Липа Ю. Розподіл Росії. – Львів, 1995.
Ф. Медвідь
(2 votes, average: 4,00 out of 5)