Лісова типологія у країнах “ближнього зарубіжжя”

Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

Лекція 10. ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

10.1 Лісова типологія у країнах “ближнього зарубіжжя”

Російська федерація. На величезній території Росії з різними кліма­тичними умовами лісівники користуються фітоценотичною типологією, яка започаткована академіком В. М. Сукачовим та вдосконалена і де­талізована його численними учнями і послідовниками. Про цю класи­фікацію вже була мова. У ній тип лісу розуміється як біогеоценоз, у якому його складові – рослинний і тваринний

світ – взаємодіють як між собою, так і з середовищем їх існування, утворюючи єдину систему.

Лісова типологія у Білорусі. Лісова типологія у республіці Білорусь має глибокі корені. Так, у 1889 р. Н. К. Генко класифікував насадження Біловезької пущі за типами. Пізніше там же А. А. Крюденер (1909) виділив 19 типів насаджень. У наступні півсторіччя питання лісової типології розробляли численні вчені – лісоводи, серед яких слід відмітити І. Д. Юркевича, В. С. Голода, В. С. Гельтмана, Б. Д. Жилкіна, проте лідером слід визнати І. Д. Юркевича.

В основу сучасної білоруської лісової типології покладені принципи

В. М. Сукачова. Але у білоруській класифікації, окрім головних координат А-Д і В-С, були введені додаткові ряди, які відображали більше зво­ложення едатопів та наростання проточного зволоження на верхових і низинних болотах. Кожному типу лісу встановлений відповідний едатоп. Назви типів лісу аналогічні назвам за класифікацією В. М. Сукачова. У межах лісу виділені лісові асоціації.

І. Д. Юркевич виділив у лісах Білорусі 12 формацій. Соснова фор­мація представлена 13 типами лісу і 94 асоціаціями, ялинова – 12 типами лісу і 104 асоціаціями, дубова – 7 і 18, відповідно і т. д.

Лісова типологія у Литві. Перші лісотипологічні роботи у Литві з’явилися у 20-х роках XX ст. і належать Матуліонісу. Виділені ним типи нагадували типи насаджень Г. Ф. Морозова. Пізніше була запропонова­на К. Регелісом типологічна класифікація на геоботанічній основі. М. М. Янкаускас дотримувався при визначенні та опису типів лісу позицій В. М. Сукачова. Більш грунтовну лісотипологічну схему запропонував І. Вільчинскас.

Литовські лісоводи вкладають у поняття “тип лісу” біоценологічне розуміння. Вони вважають, що тип лісу повинен служити основою для ведення господарства, а його обсяг відповідати інтенсивності та рівню диференціації лісогосподарських заходів. Найбільше підходить для практики класифікація, у якій основна таксономічна одиниця об’єднує ділянки лісу, потенційна продуктивність яких не відрізняється більш ніж на один клас бонітету (Кайрюкштіс, Каразія, 1973). Виступаючи проти надмірного роздрібнення таксономічних одиниць, литовські типологи вважають, що найбільш сприйнятною є така класифікація, у якій основна таксономічна одиниця об’єднує ділянки лісу приблизно однакової потенційної продуктивності, і вони не можуть відрізнятися один від одного більше, як на один клас бонітету.

Л. А. Кайрюкштіс і С. П. Каразія запропонували наступні таксономічні одиниці для лісотипологічної класифікації:

1. Тип лісу – основна одиниця і в той же час головний об’єкт госпо­дарської діяльності. Є варіанти: географічні, едафічні, фітоценотичні.

2. Серія типів лісу – об’єднує вирубки, похідні і корінні типи лісу, що складають єдиний ряд розвитку.

3. Тип місцеоселення – відповідає серії типів лісу, має варіанти, які відповідають різновидам корінного типу лісу.

4. Група серій типів лісу – об’єднує близькі за лісорослинними умовами серії типів лісу з одного або кількома головними породами корінних типів лісу, які близькі за екологічними, біологічними ознаками та в господарському відношенні.

5. Ландшафтний комплекс типів лісу – об’єднує типи лісу відпо­відного ландшафту (наприклад, ліси по болотах).

6. Зональний макрокомплекс типів лісу – об’єднує усі типи лісу певної провінції (області, зони).

Детально ознайомитися з лісотипологічною класифікацією, що діє у Литві, можна в рекомендованій праці Л. П. Рисіна (1982).

Лісова типологія у Латвії. На території Латвії працював на рубежі XIX і XX ст. відомий типолог І. Гуторович, а пізніше – Х. Мельдер, який був прибічником Г. Ф. Морозова у підходах до лісової типології. Він запропонував схему типів лісу Латвії, яка включала в себе 13 типів, кожен із яких відрізняється складом деревостану, грунтом, рівнем грунтових вод, рельєфом. Потім була запропонована у 1929 р. схема, що включала 19 типів лісу, далі у 1938 р. більш досконала, яка і діяла офіційно з 1945 р.

Після Першої типологічної наради у 1950 р. А. І. Звієдріс (1955) запропонував нову типологічну схему, яка включала 20 типів лісо­рослинних умов і 65 типів лісу (корінних і похідних). Потрібно підкрес­лити, що відомий латвійський лісовод, проф. К. К. Буш неодноразово підкреслював, що у класифікації кількість типів лісорослинних умов не повинна бути більшою 25.

Для розвитку лісової типології в Латвії багато зробили К. К. Буш та К. А. Сакс. К. К. Буш виступав з доповіддю на Другій типологічній нараді у Красноярську (1973), де запропонував свою гіпотезу щодо подальшого розвитку лісової типології. Саме йому було запропоновано підготовити рекомендації щодо створення єдиної схеми, яка б дозволяла маши­нізувати обробку накопичених даних опису лісотипологічних об’єктів. Така робота була закінчена через 1,5 року і викладена на нараді у м. Ризі у доповіді “Математичні методи і ЕОМ у лісовій типології”. У 1976 р. К. К. Буш опублікував свою працю під назвою “Основы лесной типологии в Латвийской ССР”, де виклав основні положення, на яких повинна базувати типологія. Типи лісорослинних умов Латвії К. К. Буш зобразив на схемі, яка являє собою модифіковану схему (“хрест”) В. М. Сукачова (Л. П. Рисін, 1982).

Лісова типологія у Польщі. Перші відомості про типи лісу у Польщі оприлюднив у 1905 р. І. І. Гуторович. У наступні роки польські лісоводи проявляли інтерес до робіт Г. Ф. Морозова, інших російських типологіє. Історія польської типології викладена у публікаціях професорів Т. Влочевського та С. Ільмуржинського (1957). У типології попередніх років були як екологічні, так і флористичні і фітоценологічні підходи.

У 1956 р. в офіційну інструкцію увійшла типологічна класифікація, яка включала в себе 18 типів лісорослинних умов: бір сухий, бір свіжий і т. п. При цьому вказувалося для яких областей (їх усього 8) країни характерний той чи інший тип. При характеристиці типу зазначається деревна порода, яка йому властива, але до назви типу вона не входить. У 1964 р. Л. Морочкевич і Т. Темплер зробили підсумок лісотипологічним дослідженням у Польщі і запропонували основною типологічною одиницею вважати тип умов місцеоселення. Критерієм вважають лісотвірну роль деревних порід як показник родючості умов місце­зростання. За вологістю типи поділили на сухі, свіжі, вологі і т. д. Як додаткова ознака використовується надгрунтовий покрив, материнська порода, тип грунту тощо (І. С. Мелехов,1999).

Лісова типологія у Болгарії. Сучасна типологічна класифікація лісів Болгарії розроблена проф. Н. Пеневим. Оскільки у країні переважають гірські ліси, то враховується вертикальна поясність. Ліси поділені на чотири зони: І – дубова; II – хвойно-листяна; III – ялиново-мурова; IV – гірсько-соснова.

Тип лісу має комплексний характер і в його назві це відображається (географічна зона, зволоження та ін.). У назві типу лісу вказується зволоженість (від 0 до 5), склад деревостану, фунтова родючість (А, В, С і й), відповідна лісова зона, що відображає кліматичну родючість (І-ІІІ). Арабськими цифрами позначені райони (у межах зони). Наприклад, свіжий ліс зимового дуба (021-111); свіжий буково-грабовий ліс (С211-1).

Лісова типологія у Чехії і Словаччині почала формуватися після Другої світової війни, коли стали відомими радянські типологічні школи. У Чехії і Словаччині сформувалися дві типологічні школи: Брновська, яка очолюється проф. Златником, і Празька, яку очолюють професори Мезер, Самек та ін. Перша школа спирається на вчення про біогео­ценоз В. М. Сукачова та швейцарського ботаніка Е. Шміда, друга – стоїть на положеннях української школи.

Обидві школи відрізняються одна від одної теоретичними підхо­дами, але мають і загальне: намагання безпосередньо допомогти практиці лісового господарства.