МЕДОНОСНІ УГІДДЯ – земельні площі, зайняті культурними або дикорослими медоносами, що ростуть у вигляді суцільного покриву або в суміші з немедоносними рослинами. Залежно від походження рослинного покриву М. в. поділяють на культурні та природні.
Культурні угіддя знаходяться у районах інтенсивного землеробства і, як правило, є основним джерелом узятку.
Нижче наводиться коротка характеристика найважливіших культурних угідь.
Польові. Більша частина польових площ зайнята не медоносними рослинами – коренеплодами, пшеничними
Баштанні. Мають істотне значення в медозборі. Всі види баштанних культур (кавуни, дині, гарбузи, кабачки) забезпечують бджіл узятком. На відміну від баштанних, полі, зайняті овочевими культурами, не настільки істотні. Серед городніх рослин своєю медоносністю вирізняються різні сорти огірків. Добрий медозбір забезпечують також хрестоцвіті – капуста, редис, ріпа, редис тощо. Найсильнішим медоносом
Сади і ягідники. Різні види плодових дерев – яблуня, груша, слива, абрикос, персик, черешня, вишня й ін. – дають пилок і нектар. Особливою медоносністю відрізняються ягідно-чагарникові насадження – смородина, малина, ожина, агрус. Плодові та ягідно-чагарникові рослини дають бджолам весняний узяток, що стимулює бджолосім’ї на посилений розвиток. Виняток складає малина, яка зацвітає влітку, з неї бджоли збирають багато нектару.
Лісосмуги. Зазвичай вони розташовані навколо полів і дуже важливі для бджільництва. Л. доповнюють польовий узяток і значною мірою “прикрашають” весняні безузяткові періоди.
Території населених пунктів. їх складають різні медоносні культури, які дають досить рясний весняний узяток. На присадибних ділянках завжди ростуть різні плодові дерева, ягідно-чагарникові рослини, декоративні насадження, на присадибних городах – огірки, гарбузи, дині, кавуни, соняшник, ріпа тощо, у самих населених пунктах – декоративні дерева, алеї, парки, клумби. Слід сказати, що території населених пунктів можуть забезпечити узятком невеликі пасіки.
Багато товарного меду дають природні угіддя.
Лісові. Вони, у свою чергу, поділяються на листяні, хвойні та змішані ліси. У листяних лісах найбільшою медоносністю вирізняються липа дрібнолиста, клен гостролистий і польовий, в’яз та ін. У хвойному лісі медозбір забезпечує лісова підстилка, підлісок і чагарникові рослини (ліщина, малина тощо). У змішаних лісах присутні кілька видів рослин, наприклад, береза дрібнолиста з хвойними (ялина, сосна).
До лісових угідь також належать різні галявини, прогалини, узлісся, вирубки тощо. Ці території найбільше медоносні, тому що на них ростуть дикорослі медоносні чагарники й трави, які завдяки достатку сонячного світла виділяють безліч нектару.
Лугові. Чудове джерело для медозбору. Розрізняють суходільні, заплавні й заболочені луки, які різні за своєю цінністю. Суходільні луки, як правило, багаті на конюшину рожеву, волошки й інші медоноси, заплавні – на конюшину, м’яту, айстру солонцеву, кермек, заболочені луки, як правило, у медоносному відношенні малоцінні.
Пасовищні. Збір різних медоносних рослин тут залежить від того, які угіддя віддаються під випас – луки, берег ріки, чагарникові зарості, молодий ліс тощо. Через випас худоби пасовищні угіддя, як правило, біднішають через короткий час.
На берегах рік ростуть чудові джерела медозбору: чагарники, різні види верби, різнотрав’я. Трав’яні медоноси тут змішані, як лугові, так і лісові.
Болотисті. Ці території за своєю медоносною рослинністю неоднакові. Болота, що заросли осокою й травою, не представляють інтересу для бджільництва, але моховиті болота, особливо якщо вони почали заростати чагарником (брусниця, лохина, чорниця тощо) і сосником, є чудовими медоносами. Медозбір з них починається, як правило, з травня – початку червня, коли в природі ще дуже слабкий узяток.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)