Методичні аспекти профілактики і раннього виявлення токсикоманій у неповнолітніх

ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ 6

СОЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ВЖИВАННЯ НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН. ШЛЯХИ ПРОФІЛАКТИКИ РІЗНИХ ФОРМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

6.7. Методичні аспекти профілактики і раннього виявлення токсикоманій у неповнолітніх

На основі соціологічних досліджень можна виділити наступні важливі завдання антиалкогольної роботи зі школярами: дати школярам знання про негативний вплив спиртних напоїв на людину з точки зору: загально-біологічної (розкрити дію алкоголю на організм людини, його органи і системи);

генетичної (пояснити, як алкоголь впливає на спадковість); медичної (пояснити шкідливу дію алкоголю на здоров’я дитини та тривалість її життя), соціологічної (розкрити шкідливу дію алкоголю на трудову діяльність людини, продуктивність праці, сімейні стосунки, виховання дітей, вплив алкоголю на збільшення травматизму, правопорушення тощо);

– формувати у школярів відповідний психологічний тормоз, який би перешкоджав наслідувати поганий приклад старших товаришів і дорослих;

– виховати у неповнолітніх нетерпиме ставлення до вживання алкоголю, залучати їх до активної боротьби з цим

соціальним лихом;

– своєчасно виявляти учнів, які періодично вживають спиртні напої, і проводити з ними індивідуальну виховну роботу, спрямовану на попередження шкідливих звичок, захистити інших від їхнього поганого впливу;

– ознайомити школярів з діючими правовими нормами боротьби з пияцтвом і алкоголізмом.

Антиалкогольне виховання можна проводити в такій послідовності: по-перше, вивчити причини, які породжують пияцтво, й усунути їх; здійснювати диференційовану пропаганду, спрямовану на формування негативного ставлення до алкоголю; по-друге, організувати ефективну профілактику алкоголізму серед школярів.

Формування у школярів переконань про шкідливу дію спиртних напоїв буде успішним, якщо виклад матеріалу супроводжувати цікавими прикладами, використанням кінофрагментів, відповідною художньою літературою, приказками, висловами вчених тощо.

Потрібно привчати школярів у кожному конкретному випадку зіставляти свою поведінку і поведінку інших людей з моральними і правовими нормами, свідомо коригувати вчинки відповідно до цих норм і вимагати цього від інших.

Оскільки сприйняття алкогольних традицій мікросоціального середовища починається з дошкільного віку, а формування алкогольних настанов (як негативних, так і позитивних) з дев’яти-десяти років, то проводити антиалкогольну орієнтацію учнів слід уже з перших класів. Антиалкогольна орієнтація школярів має два боки – антиалкогольне виховання і антиалкогольну пропаганду. Якщо перше передбачає педагогічний вплив і покликане формувати в дітей з раннього віку негативне ставлення до алкогольних традицій, негативні алкогольні настанови, то друге – ілюстративна частина антиалкогольної орієнтації. Її завданням є підтримувати негативне ставлення дітей до вживання алкоголю на основі вироблених унаслідок антиалкогольного виховання поглядів.

У старшокласників ставлення до алкоголю вже інформоване, тому треба поглиблювати і розширювати їхні негативні антиалкогольні настанови. Найдійовішими будуть ті лекції і бесіди, матеріали яких органічно пов’язані зі структурою шкільних предметів. Антиалкогольну пропаганду треба починати якомога раніше, бо у ранньому віці вона запам’ятовується найліпше. При цьому треба дотримуватися завдань програми загальноосвітньої школи. З метою антиалкогольного виховання доцільно підбирати спеціальні тексти, диктанти і вправи, які допоможуть учням усвідомити аморальність людей, в яких виробилася звичка до вживання алкоголю. На уроках природознавства і біології можна пояснити шкідливий вплив алкоголю на організм людини на всіх рівнях від білка, клітини, тканини до органів та негативне ставлення дітей до вживання алкоголю на основі вироблених унаслідок антиалкогольного виховання поглядів.

Антинікотинове виховання є складним комплексним процесом, який треба починати ще в дошкільному віці і продовжувати протягом всього періоду шкільного навчання. На основі статистичних даних про початок і причини куріння школярів, враховуючи їхні психофізіологічні вікові особливості, антинікотинове виховання можна поділити на три основні етапи.

Початковий етап антинікотинового виховання охоплює дітей молодшого шкільного віку. Він триває від вступу до школи до четвертого класу. У цьому віці деякі школярі пробують курити з різних причин: в основному, наслідуючи дорослих, з цікавості, під впливом старшокласників. Слід мати на увазі, що чим раніше прилучаються діти до куріння, тим згубніше діє тютюнова отрута, сприяючи розвитку неврозів, відставанню в навчанні, порушенню серцевої діяльності, ослабленню м’язів. А потяг до куріння розвивається тим швидше, чим молодший школяр. Діти, які курять, стають блідими, неуважними, дратівливими. Після куріння у них з очей течуть сльози, виникає запалення слизових оболонок очей, сильна слинотеча, нудота, порушується координація рухів. На ці ознаки повинні звернути увагу батьки, учителі, вихователі, шкільний медичний персонал. У цьому періоді треба попередити звички до куріння, захистити дітей від впливу курців. У доступній формі слід розказати дітям про шкідливість куріння, причину його заборони, провести індивідуальну розмову з учнями, які вже пробують курити. Засобами виховання у молодшому шкільному віці є розповіді вчителів і батьків про те, як кинути курити, групові та індивідуальні бесіди на уроках; змістовний розбір народних приказок про шкідливість куріння.

Основний етап антинікотинового виховання охоплює дітей підліткового віку (від 12 до 15 років). Як показали дослідження, це період інтенсивного звикання до куріння й алкоголю, школярі в цьому віці стають емоційно не врівноваженими, підвищено збудливими, схильними до наслідування поганих учинків. Куріння авторитетних для дітей осіб є поганим прикладом. Вихователі, батьки повинні на це зважати. Підлітки курять, ховаючись від дорослих, при цьому часто користуються недопалками, а саме в них є значно більше тютюнових отрут, ніж у цілих цигарках. Підбираючи недопалки, підлітки до того ж ризикують заразитися інфекційними хворобами.

У старшому шкільному віці (16-17 років) починає курити більшість юнаків. Прилучаються до шкідливих звичок і дівчата, бажаючи показати себе дорослими і незалежними. Багато з них не приховують того, що вони курять. Основними виховними заходами у цей час є профілактика, доведення несумісності куріння з багатьма професіями (лікаря, педагога, льотчика, артиста, а також спортсмена). Потрібно переконати старшокласників у тому, що відвикання від куріння утверджує особистість, укріплює волю, характер, зберігає здоров’я, роз’яснити

Способи відвикання від цієї звички. Оскільки у старшокласників розвинене логічне і критичне мислення, то важливими є переконання, позашкільні заходи, гігієнічні індивідуальні бесіди вчителя і лікаря, проведення вікторин, випуск бюлетенів, стіннівок тощо.

Особливу увагу треба звертати на профілактику куріння під час проведення виробничої практики школярів. Успіх антинікотинового виховання учнів у цей період залежить від позицій школи, активності педагогічного колективу, суспільної думки і батьківського комітету. Важко боротися з курінням, якщо курить директор школи, класний керівник, учителі, вихователі. Усі докази в цьому випадку малоефективні і не переконують. Виховувати треба найперше особистим прикладом. У роботі зі школярами використовують поурочну, сімейно-шкільну, позакласну та інші форми виховання.

Поурочну форму починають з першого класу, її проводить класний керівник на уроках природознавства, фізкультури, праці; у середньому шкільному віці – на уроках фізкультури, ботаніки, зоології, анатомії, фізіології і гігієни людини, суспільних дисциплінах з використанням прикладів, проведенням дослідів; у старшому шкільному віці – на уроках загальної біології, хімії, літератури, історії, суспільствознавства.

Сімейно-шкільна форма полягає в одночасному впливі на учнів, учителів і батьків, обмеженні та припиненні куріння в сім’ї.

Позакласна форма виховання передбачає проведення у позанавчальний час індивідуальних і групових бесід, дослідів на секційних, гурткових і факультативних заняттях, у групах продовженого дня.

Загальношкільна форма виховання включає бесіди лікаря, кінолекції, вікторини, дні здоров’я, вечори питань і відповідей, радіогазети, оформлення вітрин, випуск санітарних бюлетенів і стіннівок. На всіх етапах антинікотинова пропаганда повинна бути тісно пов’язана з сімейним вихованням, особливу увагу слід приділяти роботі з молодими батьками.

Наркотизм і наркоманію за допомогою профілактичних заходів попередити не можна. Потрібна спільна робота лікарів, педагогів, правоохоронних органів, суспільства. Відповідно до термінології Всесвітньої організації охорони здоров’я виділяють первинну, вторинну і третинну профілактику. Завдання первинної профілактики – попередити вживання наркотиків. Її здійснюють у чотирьох кардинальних напрямках, що передбачають: по-перше, широку виховну роботу серед підлітків; по-друге санітарно-гігієнічне виховання населення; по-третє, суспільні заходи боротьби з розповсюдженням наркотиків і їх вживанням; по-четверте, адміністративно-законодавчі заходи.

Вторинна профілактика включає раннє виявлення й активне лікування осіб, які вживають психоактивні речовини. Сюди належать заходи для попередження рецидивів, підтримувальна терапія.

Завданням третинної профілактики є соціально-трудова і медична реабілітація хворих на наркоманію.

Під час первинної профілактики важливо припинити розповсюдження наркотичних речовин і сировини, з яких можна виготовити наркотики, контроль за розповсюдженням психоактивних речовин медичного значення. Це заходи, спрямовані на психосоціальне оздоровлення популяції в цілому, тому що відомо: частота наркотизму тим вища, чим більше виявлено соціальної дезадаптації і деградації у сім’ї, у мікрогрупах, де виховуються підлітки. Тісний взаємозв’язок порушень соціальних норм поведінки у сім’ї і ризик розвитку наркоманії зауважували багато вчених. За їхніми даними, близько 70 % підлітків, яких обстежували і лікували від наркоманії, виховувалися в не благополучних сім’ях. З іншого боку, раннє прилучення до наркотиків та інших психоактивних речовин призводить до того, що підлітки ведуть себе розпусно і легко стають на шлях правопорушень. Уживання підлітками наркотиків неминуче деформує процес соціалізації, перешкоджає формуванню моральних цінностей, етичних критеріїв, що є основою становлення патології способу життя з соціальної точки зору. Серед підлітків-наркоманів поширені такі правопорушення, як зберігання і розповсюдження наркотиків, крадіжки, хуліганство. Ряд правопорушень вони чинять у стані наркотичного сп’яніння. Фактором, що активізує наркотизм і швидко поширює наркоманію, є відповідні патохарактерологічні властивості особистості. Схильність до вживання психоактивних речовин найлегше формується у підлітків з нестійким характером. Легко піддаються наркоманії особи з різними відхиленнями від психічних і соціальних норм, недостатньо орієнтовані на досягнення успіху шляхом наполегливої праці, опозиційно спрямовані до своїх соціальних вимог, схильні до депресії.

Підлітки найчастіше вживають наркотики групами. Профілактика наркоманії і наркотизму передбачає активне виявлення вогнищ наркотизації. Слід пам’ятати, що серед підлітків дуже розвинене уявлення про групову солідарність, тому важко отримати відповідну інформацію від самого підлітка.

Велике значення для профілактики наркоманії мас санітарно-освітня робота серед дітей і підлітків. Більшість викладачів включають у навчальну програму курс з профілактики наркоманії. Цю пропаганду слід вести уміло, диференційовано, без формалізму, вона не повинна стимулювати нездоровий інтерес до обговорюваного предмета. До таких бесід слід залучати лікарів, спеціалістів певного профілю. Під час бесід і лекцій треба використати конкретні приклади, які свідчать про тяжкі наслідки вживання наркотиків. Переконливими є повідомлення про тяжкі отруєння, смертельні наслідки від передозування наркотиками. Увагу слухачів слід акцентувати на згубному впливові наркотиків на інтелект майбутніх поколінь.

До важливих профілактичних заходів належить також створення динамічної і чіткої системи взаємодії підліткової наркологічної служби і відповідних підрозділів МВС і комісій у справах неповнолітніх.

Однак слід визнати, що сьогоднішні наркологія, медична психологія, соціологія не мають достатніх знань, які дали б змогу виробити раціональну й ефективну систему профілактики підліткового наркотизму.