Розділ II ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVII-XVIII СТ.
ТЕМА 2. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА
§11. Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і лірників. Церковний спів
Мистецтво кобзарів і лірників
Кобзарське мистецтво тісно пов’язане з історією народу. Воно завжди хвилювало тих, хто любить і цінує українську народну пісню, шанує високу духовність цього мистецтва.
Кобза – щипковий інструмент, подібний до середньовічної лютні. Кобзоподібні інструменти були відомі вже в Київській Русі: зображення такого інструмента є на фресці в Софійському
Бандура поширилась в Україні з XV ст. і побутувала поруч із кобзою до XVIII ст., коли майже зовсім витіснила її. З того часу бандуру іноді також називають кобзою.
Ліра в Україні поширилася переважно в XVII ст. Своєрідність будови цього інструмента сприяла легкому його освоєнню сліпими лірниками: за допомогою клавіш можна вкорочувати струну, а ручка, яку обертає музикант, механічно видобуває звуки.
Зачатки кобзарства сягають глибокої давнини, і прототипами кобзарів вважають співців княжої доби. “Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе,- писав Гнат Хоткевич.- Прямий
Кобзарі і лірники – українські народні співці й музики – з давніх-давен були носіями української самосвідомості, творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, а також казок і переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі. Своєю творчістю кобзарі утверджували дух українського народу. Вони зберігали й передавали наступним поколінням у найбільш доступній формі пісень-оповідань найважливіші знання про минуле.
Козацька кобза
Козак-бандурист
Незрячі співці утворювали братства або f гурти, в яких існували майстри й учні. Там упродовж двох років опановували кобзарську майстерність. Незрячі кобзарі зазвичай були не жебраками, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя. Історично виокремилися три типи кобзарів. Співці першого типу виконували думи та пісні, не вносячи
У виконання творчого елементу. Другий тип – найпоширеніший – кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносили у виконуваний твір якісь зміни, залежно від свого таланту, умов і часу виконання твору. До третього типу належали кобзарі – творці власних пісенних творів.
Церковний спів
Український церковний спів має давню історію. Протягом тисячоліття було вироблено оригінальні церковні розспіви, у яких відбилася співуча душа українського народу. У мистецтві церковного співу в Україні постійно відбувалися творчі процеси, завдяки яким давні мелодії змінювалися, набуваючи сучасних рис і живлячись від джерел народної пісенності.
Ранні форми багатоголосся в церковному хоровому співі виникли ще до XVI ст. Важливого значення в реформі церковного співу набула підготовка досвідчених регентів і співаків із метою піднесення художнього рівня релігійної служби. Основними центрами музичної освіти й зокрема церковного співу були братські школи. Серед найвідоміших – братські школи у Львові, Луцьку та перша українська академія – Острозька.
Визначним центром музичної освіти був Києво-Могилянський колегіум, що виник на основі братської школи й із 1701 року став академією. Музика посідала важливе місце в навчальному процесі колегіуму як одна з “семи вільних наук”, а хор Києво-Могилянської академії досяг високого мистецького рівня співу як “перлина серед усіх хорів того часу”.
Наприкінці XVIII ст. в академії відкрилися класи “нотного ірмолойного співу” та інструментальної музики, що поставило навчання музики, підготовку музикантів-регентів, кваліфікованих півчих, композиторів і теоретиків на ще більш професійну основу.
Вихованцями академії, а згодом і її викладачами були такі відомі діячі хорового мистецтва, як Йосип Мохов, Василь Лобовський,
Іван Нестерович. їхня діяльність сприяла здійсненню реформи церковного співу та впровадженню нової системи нотації, відомої під назвою “Київські знамена”. Підготовка регентів, учителів співу, композиторів у Києво-Могилянській академії відіграла важливу роль у розвитку хорової культури, становленні музичного професіоналізму в Україні, а сформовані в академії традиції музичного виховання простежуються й у наш час.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)