ТЕМА 5. ПИСЬМОВИЙ ДОКЛАДНИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ В ХУДОЖНЬОМУ СТИЛІ
Вправа 596
І. Стиль: художній.
Заголовок до тексту виражає основну думку тексту.
II. Описи зовнішності людей:
1. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся.
2. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах злість.
3. Бабуся усміхнулась. І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову
III. 1. Через те, що погляд діда був похмурий, брови насуплені, в очах була злість, дівчинку охопив страх, усмішка погасла на її обличчі. А коли вона зустріла усміхнену бабусю, дівчинка усміхнулася, і навколо неї знову ожив цілий світ.
2. До першої зустрічі дівчинки з дідом світ здавався їй чарівним, яскравим. їй хотілося, щоб її посмішку бачив увесь світ. А після першої зустрічі з дідом все змінилося: їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитнеє небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка
Коли вдруге дівчинка побачила, що до неї хтось наближається, вона насторожилася. Дівчинці не хотілося знову зустріти злий погляд.
3. Йти – тупати, чимчикувати. Синоніми служать для надання більш образного значення.
4. РозКвітнули кульбабки, ДзВеніли бДжОли, біле волоСсЯ, ішов НаЗустріч, затЬМарився і спохмурнів світ, серце затрЕМтіло, затремтіли крильця.
5. Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: “Усміхніться й ви, дідусю!”. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви.
IV. План:
I. Сонячний травневий ранок.
II. Ранкова прогулянка маленької дівчинки.
1. Зустріч з непривітним дідом.
2. Страх маленької дівчинки.
3. Зустріч з бабусею.
III. Барвисті крильця метелика.
ПЕРЕКАЗ
Був травневий сонячний ранок. На зелених луках за селом розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Дівчинка побачила барвистого метелика й усміхнулася. їй стало так радісно, що захотілося, щоб цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішав.
Раптом дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася, що він зараз усміхнеться. Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним. Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: “Усміхніться й ви, дідусю!”. Та дід не усміхався. Погляд його залишався похмурий, брови – насуплені, очі – злі. Дівчинка злякалася. Усмішка погасла на лиці. І тої ж хвилини їй здалося, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов струмок. Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила, що знову назустріч хтось іде. То бабуся, з ціпком старенька дибає. Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав. Знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
Дівчинка усміхнулася, перед її очима знову затремтіли барвисті крильця метелика. Вона пішла за ним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)